У мене про Крим спогади як від подорожі на машині часу. Бек ту взе СССР

В кафешці в Сімферополі на початку 90-х чайні ложки були не просто просверлені, але ще й прив’язані до столу, щоб ніхто не вкрав. У Форосі в ресторані на першій сторінці меню було написано: “Доплата за музыку – 10 гривен». Хоча хотілося заплатити скоріш за її відсутність. Щось нормальне поїсти можна було тільки в татар. В ресторані в Кацивеллі мені пояснили, що риби нема «патаму чта ее вообще в Черном море нет давно»… Ніхто ніфіга не робить. Бізнес один – здача страшних і обшарпаних, сильно зужитих «квартір»… Про пляжі - окрема розмова. Товсті якісь і неголені мужики на надувних матрасах, що грають в дурака і в майках «Рожденный в СССР» (хоча й так відразу видно, де вони “рождьоні”)...

Цікаво, що я не був у Криму 10 років, а потім повернувся і застав тих же мужиків, у такому самому вигляді, на тому самому місці... А може то вже їхні діти повиростали... І все ж це був курорт, херовий, брудний і совєцький але – курорт... Бо – море і гори.. Коли Україна отримала півострів він був напівпустелею.

Саме ми його трохи цивілізували, зрозуміло – з необхідними втратами, викликаними загальною радянської політикою індустріалізації. І тому саме тепер там замість кипарисів якихсь і виноградників стирчать якісь ржаві труби давно не працюючих підприємств...

Але тепер я боюсь, що Росія перетворить півострів знову на пустелю, найгіршу пустелю радянського типу, де можна буде зняти другу серію “Кін-дза-дза” без декорацій і комп’ютерної графіки... Ну нічого, ми потім відбудуємо!