Росія спекулює на захисті росіян, російськомовного населення і проч. Тобто, демонструє національний підхід. Але, якщо подивитися на уроки історії, то можливо абсолютно ясно побачити, що Росія, знаходячись на перехресті трьох різних культур – європейської, азійської і мусульманської, ніколи не була національною державою. Постійно змінюючи свої кордони через приєднання її правителями суміжних територій, Росія була і залишається кровавою імперією.

Більш того, на цьому шляху Москва силовим шляхом вбирала в себе ті чи інші народи. І ніколи не робила це заради процвітання цих народів. Завжди за приєднанням слідували переселення цілих етнічних груп, асиміляція народів під імперську систему та знищення тих, хто чинив супротив. Це є однією з причин, чому Кремль намагається утримувати величезні збройні сили та силові структури, розмір яких не йде в ніяке порівняння з будь-якою загрозою його безпеці ззовні.

Історичним фактом є те, що з часів Віденського конгресу Російська імперія вторгалася своїми військами на іноземну територію частіше, ніж будь-яка з крупних країн. Водночас, наштовхуючись на протидію, вона входила в стан похмурого обурення і готувалася до нових експансій. Саме тому, в умах російського істеблішменту поєднані потреба нових завоювань і утримання під контролем внутрішньої ситуації. Цей «коктейль» обґрунтовує жорсткі імперські амбіції: для досягнення мети можуть бути застосовані будь-які засоби, в тому числі військові. При цьому війна, військові операції виступають у якості першої, а ні як не останньої опції. 

Зараз йдуть спори: вторгнеться Росія в континентальну Україну чи ні? Насправді, це вторгнення вже відбулося – в економічному, інформаційному, терористично-диверсійному вимірі. Слід відверто визнати: в минулі роки або не робилося нічого, щоб запобігти загрозливій в контексті національної безпеки прихованій інтервенції Кремля, або навпаки, робилося пряме сприяння цьому. Тобто, приєднання України до імперії готувалося давно.

Щодо суто військової інтервенції із залученням регулярних військ, треба визнати, що війська – це лише інструмент захоплення території. Звичайно, в Кремлі нікому не потрібні бойові зіткнення з українською армією і масові жертви своїх військових. В ідеалі, в Москві розраховували на сценарій, коли населення Сходу і Півдня України зустрічає російські танки з квітами.

Але, цього не відбулося, тому обрано підхід технологічного «розкачування» ситуації з використанням диверсантів і підкуплених сепаратистів. Росяні діють вибірково: підкупають на місцях керівників силових структур, депутатів, які підбурюють населення. Така мережева тактика опосередкованих дій. На травневі свята слід очікувати інтенсифікації глибинної спеціальної та інформаційної операцій. Не важко передбачити, що результати цих дій прямо впливатиме не рішення Кремля щодо військового вторгнення, в тому числі з моря і повітря.

Уроки історії свідчать, що часто Росія в своїх агресивних імперських планах залишається перед трудною дилемою, яку сама собі створює. Згадайте Балканські війни, Кримську війну, Першу та Другу світові. Так склалося і зараз.

Балансування на рубіконі не може бути довгим. Росія не зможе основні боєздатні угруповання своїх військ довго тримати біля наших кордонів – у неї є інші регіони, де на відміну від України вистачає реальних, а не надуманих загроз. Азійська та далекосхідна частини Росії – бомби уповільненої дії. В Кремлі це добре розуміють. 

Побачимо. Розв’язка скоріше всього буде найближчим часом. Водночас, її результат залежатиме від компетентності і рішучості української влади, професіоналізму спеціальних структур та військових, а також реалізації можливостей народного ополчення. Ці речі зараз потрібні, як ніколи. При правильній розстановці пріоритетів і акцентів ситуацію можливо розгорнути на користь України. 

Діло за малим: за правильними рішеннями та адекватними діями на випередження.