Щодо останнього наступу терористів в Луганську є дещо парадоксальне враження. Спочатку розкажу одну історію. Є один молодий резервіст з-під Житомира, нагально мобілізований до нашого війська, про перебіг служби якого я час до часу дізнаюся. Пару тижнів назад привезли їх десь в Донецьку область, куди саме він і сам зрозуміти не може. І сиділі вони там якийсь час не те що без бронежилетів, але навіть без польової кухні. Час до часу приїздили на квадроциклах сепаратисти і обстрілювали їх табір і пости з автоматів. Одного бійця застрелили саме через відсутність броніка.
Наприкінці минулого тижня бронежилети привезли, кухня приїхала. Але бійці свято переконані, що все це добро раніше не доїзжало, бо розкрадалося начальством десь по дорозі.

До речі, про офіцерів. Їх безпосередній командир в приватних розмовах розповідає бійцям, що присяга то добре, але як попруть росіяни, то не варто геройствувати, а краще здатися відразу в полон, бо вони крутіші. Чи може таке підняти бойовий дух, питання риторичне.

Але ось цікаво те, що самі бійці, між тим, почали відстрілюватися на власний розсуд по сепаратистам. І наказу там ніякого їм не треба було спеціального, бо як вони виявили, в Статуті все й так прописано, що робити, як в тебе якесь падло стріляє. Може броніки і гарячий гарч на них так вплинули, а може просто набридло. Трьох бандитів врешті підстрелили. Пошпорталися в кишенях і знайшли документи громадян РФ. Роздягли, викинули там де підстрелили, трупи на ранок зникли. Що характерно, в новинах про цих загиблих ми не чули навіть від росіян.

А також долітають до мене чутки, що таких розстріляних - де нашими солдатами, а де і місцевими жителями, яким набридли бандюки і "гастролери", - все більше і більше поблизу териконів і по кущам валяється на Донбасі. "Легалізувати" їх російське телебачення не може, бо така річ сильно підриває сьогоднішню пропагандиську установку на просування тези про безпорадність українців перед експортованим російським тероризмом та неготовність українських силовиків стріляти в росіян. Крім того самі ті трупи громадян РФ, яких, звичайно, можна спробувати видати за місцевих мешканців, але в наші часи швидкісного інтернету дуже вірогідно, що якісь однокласники їх впізнають десь під Калугою.

І тут вже якось введення російських військ в цьому світлі починає так вимальовуватися, що красиві плани про швидкий бліц-криг, які на днях радісно друкували деякі російські газети, можуть виявитися не такими швидкими і не такими радісними через спротив, щодо неможливості якого активно розповідають російські генерали в російських ЗМІ.

А звідси росіянам й доводиться давати копняків нашим місцевим відморозкам, щоб вони якийсь екшен робили, задля того, аби якось підтвердити провідні тези про могутність терористів і безпорадність українців. В тому є тільки один позитив, що так вже остаточно всіх зрадників "попалять" скоро. От довелося і луганській міліції справжнє обличчя показати, бо геть не було вже кому штурмувати місцеві адмінбудівлі, крім тіток і алкашів.

Звідси не видається мені загроза вторгнення аж такою нагальною. А от ротація місцевих силовиків на Донбасі - видається. І також нагальним вважаю негайно почати підготовку мобілізаційного резерву з широких верств громадян. Всім спроможним громадянам віком від 18 до 45 років, а за бажанням і вище, необхідно надати можливість пройти військову підготовку. По 12 годин на тиждень і так 8 тижнів на рік. Незалежно від статі. Поки що добровільно, і можливо, навіть за рекомендацією. Надалі така підготовка має стати обов'язковою, бо Росія від нашого кордону нікуди не випарується, а значить, ще довго буде загрозою. І саме створенням такого широкого резервіського руху й можна перемогти і зраду серед офіцерського складу МО, і серед міліції з СБУ, і загрозу вторгнення. Бо широкі верстви посполитих цілком вже дозріли до думки, що пора дати відсіч терористам, як ці призовники, про яких було вище. Якщо до цього не дозріли це командування і міліція, то надійний і навчений військовій справі "тил" їм надасть сміливості. А знання про існування підготовленого до війни населення стримує від бажання напасти і щось там десь собі анексувати.

Очевидно, що це глибоко моя жіноча приватна думка, яку прошу не вважати ні блогом, ні журналіським матеріалом. А також всі співпадіння з реальними подіями - випадковими.