Жорстокий напад проросійських терористів на проукраїнську ходу в Одесі, який перетворив вулиці цього красивого міста у жахливе побоїще, змушує ще раз замислитись над анатомією зла.

Кажу «ще раз», бо саме цій темі був присвячений один із круглих столів українського літературного фестивалю «Мова та насильство», який нещодавно з успіхом пройшов у Донецьку. І місцеві його організатори, і біля двох сотень його учасників із Донецька та інших міст області — це прекрасні світлі люди, які хочуть жити у мирній та успішній Україні.

Проте водночас навіть у цьому осередку приязні, яким став арт-центр «Ізоляція», всі відчували, що від зла неможливо абстрагуватися. Навіть якщо його винести за територіальні «дужки», воно все одно пригнічує й тисне — хоча б тим, що змушує ставити перед собою екзистенційні запитання.

Як розпізнати зло? Як вчасно виявити його й не потрапити у його тенета?

Завдання не просте — ще з часів незрівнянної героїні давньокиївських казок, Баби-Яги, якій запросто було перекинутись і в розкішну яблуньку з позірно смачними плодами, і в джерельну криниченьку з прохолодною, але отруйною водицею.

Сатана в усьому мавпує Бога, беручи собі за взірець створені Ним форми, проте радикально підміняючи їхню божественну суть. І навіть Святій Трійці протистоїть триєдність визначальних проявів зла: Ненависті, Облуди й Насильства. Жоден із них не буває в однині — вони також «незлиті й нероздільні». По кожному з них можна розпізнати двох інших.

Новітньою ілюстрацією цієї триєдності є режим Путіна. Двічі його переможно долав Майдан, але самодержець Росії не бачив у цьому остережного знаку Провидіння. Він сприймав це як приниження, яке треба за будь-яку ціну покарати. Адже якщо альфа-самець допустить, щоб суперник здобув над ним перемогу, він втрачає право на лідерство. Так оселилась у Путіні Ненависть до Майдану й України — чорна, нестримна, люта.

Характерним є коментар одного фейсбуківця-донеччанина: «После последних событий (бійні в Донецьку) я поверил, что Россия действительно всегда хотела уничтожить украинскую нацию, как утверждают украинские националисты.

Каюсь, прежде я сомневался в этом. Я не считал Голодомор геноцидом украинцев, хотя и понимал, почему Ющенко напирает именно на такой версии. Я всегда занимал более умеренную позицию по отношению к России, чем украинские националисты. Но теперь — спасибо за урок — я понял, что ошибался».

З Ненавистю прийшла Облуда — цинічна й безоглядна. Путінська індустрія брехні приголомшує своєю дикістю і водночас продуманістю. Її вплив шалено руйнівний, її розмах воістину апокаліптичний. Дати рівнозначну відсіч їй неможливо, інакше уподібнишся цій інкарнації Сатани.

Знову процитую людину, яка є далекою від українського націоналістичного сприйняття: «Да, мощность пропаганды (как и степень ее лживости) достигла невиданных ранее масштабов. Даже в начале второй чеченской войны или «принуждения Грузии к миру» не наблюдалось ничего подобного. И все же восприимчивость к пропаганде — при том, что нетрудно найти в Сети альтернативную информацию — симптом очень серьезной болезни общества» (Віктор Шендерович).

До Ненависті й Облуди не забарилось приєднатися Насильство — також з великої літери, бо воно не менш нахабне, зловтішне й демонстративне. Миролюбність суперника воно сприймає за слабкість, пропозицію діалогу — за нагоду «развести их, как котят». Це — насильство, що зведено у принцип і пропонує себе як нова доктрина ХХІ століття. Воно є спадкоємцем усама-бен-ладенівського тероризму, оскільки запозичує в нього головний прийом: вразити уяву, паралізувати її безоглядністю жорстокості.

Як може така триєдина мерзота зла полонити народ Толстого, Чехова й Достоєвського? Чи так само, як заполонила була колись народ Геґеля, Ґете й Гайне?

Початок цієї дороги видається цілком невинним, бо люди рідко коли признаються собі, що відверто хочуть зла.

Впадаючи у праведний гнів, треба нам бути обачними. Адже він обернеться ненавистю, за якою в наші душі прийдуть облуда й насильство. Вони ж і покінчать із нашою моральною правотою.

Біймося брехні задля тимчасового виграшу чи порятунку. Інакше можна зненавидіти тих, хто нас викриватиме, і помститися йому насильством. Це буде початком нашого кінця.

Хай не заворожує нас позірна ефективність насильства. Його супроводжуватимуть ненависть та облуда, які зведуть здобуту перемогу нанівець.

Так, усі ці християнські максими давно відомі. Але вони — «камінь, що його відкинули будівничі, хоч насправді він є каменем наріжним».

За останні півроку ми стали свідками неймовірно прискореного шаленства зла: жодна нормальна психіка не спроможна адаптуватися до нього. Саме від цього — наші недоспані ночі, відчай та неврози — аж до прагнення самосуду. Наша біда в тому, що ми з вами не в кінотеатрі й не в ілюзіоні, а в реальних польових умовах Армаґеддону.

Проте зло падає не стільки від меча правди, скільки від тягаря власних провин. Згадаймо лишень, як на очах враженого світу розсипався Радянський Союз. Майбутнє падіння новітньої «імперії зла» буде таким самим блискавичним, як нинішній його наступ.

Небо прискорює події, щоб ми нарешті пізнали його закони.