У контексті загострення протистояння з Російською Федерацією і великою ймовірністю військового вторгнення військ цієї країни на нашу територію серед українців набирає популярності ідея вступу до НАТО. І все логічно, тепер всі усвідомили можливу загрозу для нашої безпеки. Раніше аргументом проти вступу в НАТО була ідея миролюбства нашого народу і нейтралітету (ми ж зі всіма дружимо, проти кого нам воювати?).

Тепер всі наче прокинулися після важкого похмілля. Українці усвідомили, що ми залишилися один на один із ворогом. Вступ до альянсу для багатьох здається панацеєю, яка врятує нас від посягання «дикого Путлєра з його навіженою армією». І здавалося б справді НАТО – потужний військовий блок, до якого входять найрозвинутіші держави світу і який вже кілька десятиліть протистоїть «агресивній Москві» у Європі. Але не все так просто. Щоб вступити до лав альянсу держава-кандидат повинна відповідати певним критеріям: певний рівень розвитку збройних сил, належний розвиток інститутів демократії, чітко визначений зовнішньо-політичний курс.

Поки що наша держава лише декларує прагнення відповідати цим вимогам. У нас немає ні добре розвинутих демократичних інститутів – Україна все ще залишається більше  олігархічною державою, а не демократичною. Та й ніхто не дасть гарантій, що наш народ знову не змінить геополітичний вибір нашої країни на 180 градусів, як це сталося у 2010 році.

 Найважливіше питання, на яке більшість із нас не зможе дати відповіді: що Україна зможе запропонувати країнам-членам альянсу взамін за надану ними допомогу? Адже прийнявши Україну до своїх лав, вони отримають не сильного союзника, а лише додаткові проблеми. Що ми зможемо відповісти на питання «за що проливатимуть кров в Україні англійці, американці та інші солдати НАТО?».

Та найважливішою перепоною для вступу в НАТО є те, що ми запізно спохватилися. У НАТО із описаних вище причин не приймають країн із невирішеними територіальними конфліктами. Напередодні вступу Румунії до альянсу це правило зіграло нам на руку – Бухарест відмовився від претензій на о. Зміїний (мала цятка на мапі, а в нас цілий Крим).

 Тому нам все ж потрібно відвикнути від однієї з головних ознак совковості – відчуття, що за нас все має зробити хтось інший. Одна з найбільших країн Європи із 45-мільйонним населенням і потужним ВПК може за потенціалом легко створити сильну боєздатну армію. Для цього потрібна лише політична воля не політиків, а в самого народу. А із сильною армією вже не ми будемо проситися у те ж НАТО, а нас будуть запрошувати і вважати бажаним партнером у будь-якій системі колективної безпеки.