MENU

Гумор у різних країнах світу: чому жарти "Кварталу 95" користуються попитом в Україні

867 0

Дискусії навколо "сіськадовська" та (не)доречності жартів спонукали на спонтанний лонгрід про гумор у різних національних культурах

Тупо, ржачно чи дотепно звучить жарт, визначають не тільки смак та рівень виховання, а й національний менталітет. Адже вислів "гумор не особливо подорожує" (humor doesn’t travel well) підказує нам, що саме суспільні норми визначають що буде і не буде смішним у конкретній країні чи її частині.

Таку думку на власній сторінці у Facebook висловила Марина Стародубська, інформує UAINFO.org.

Наприклад, у багатьох провінціях Китаю сказати близькій людині, що він чи вона погладшали після відпустки, буде ознакою турботи. А тепер уявімо ідентичний діалог в Україні — реакція колеги навряд чи буде схвальною. Або беручи участь у жартівливих діалогах у Мексиці, де чорний гумор є нормою, та Аргентині, де кпини про одяг чи зовнішність узвичаєні, варто пам’ятати, що дозволені місцевим жарти є табу для іноземців. І раз ми раніше занурювалися у тему суспільних норм у моїх попередніх дописах, то варто нам дослідити і гумор як крос-культурне явище.

Частина № 1. Коли і чому ми (не) сміємося з жартів. Гумор у різних країнах — окремий пласт кроскультурної науки. Кроскультурні психологи визначають гумор як "узвичаєний паттерн поведінки з тяжінням до сміху та розказування дотепних історій; використовується для підсилення чи послаблення власних позицій у суспільстві та участі у відносинах з людьми". Тобто, жарти, залишаючись смішними, можуть бути помічними чи шкідливими, влучними чи недоречними.

За механікою гумор є допустимим порушенням суспільних норм — логіки, комунікацій, взаємодії тощо. Ключове слово тут "допустимим", тож доречні жарти не мають перетинати червоні лінії, за якими — теми, на які у певній культурі жартувати не прийнято. Скажімо, легкість, з якою жартують про смерть чи померлих на Балканах, може стати чинником розриву важливої співпраці у Марокко чи Саудівській Аравії, де про такі речі не жартують. Або наша звичка публічно хаяти і кпинити владу направо і наліво (навіть якщо це заслужено) ймовірно створить відчутний дискомфорт у комунікації, наприклад, з малазійцями чи японцями.

Флагманська кроскультурна науковиця у темі гумору Ешлі Мартін, авторка опитувальника для визначення стилей гумору (HSQ), чиї дослідження допомогли визначити чотири стилі гумору: афіліативний, агресивний, самопідтримуючий та самопринизливий. Кожен із цих стилів використовується залежно від ситуації, однак найсильніший вплив на вибір стилю гумору має національна культура та її цінності і норми. Зокрема, гостроту жартів визначає рівень індивідуалізму чи колективізму і дистанції влади у суспільстві, а допустима глибина самоприниження у жартах залежить від ієрархічності та "щільності" чи "розслабленості" норм національної культури.

Чим "розслабленіші" менталітетні норми у країні (вища толерантність до інакшості, відсутність негативних наслідків за девіантну поведінку, що не порушує закон, прийняття різноманіття у зовнішніх атрибутах, думках, діях), тим більш прийнятними будуть жарти з іронією, сарказмом і подекуди "жорсткими" прийомами. Само собою, що для таких жартів є контекст — навіть у країнах, де вони мають місце. Це, як правило, дружні тусовки чи інші закриті групи — як-от спрацьовані команди колег, давні бізнес-партнери тощо. Тому у Великій Британії, Данії, Франції та Іспанії цілком розповсюджені гумористичні словесні «дуелі» під час вечірок та дружніх зустрічей. І якщо ви стали об'єктом такого явища, варто не ображатися, а активно залучитися до обміну дотепностями.

У країнах з «щільними» менталітетними нормами (низька толерантність до інакшості, негативні наслідки за девіантну поведінку, що не порушує закон, заохочення синхронності з групою у зовнішніх атрибутах, думках, діях) навпаки — жарти м’якіші, використовують гру слів і запитання чи дилеми, без переходу на особистості, кпинів чи гострих дотепностей. Релігія, політика і політики, держава, будь-які міжетнічні ускладнення, смерть, померлі, старші за віком і рангом люди, дотепні коментарі про будь-які аспекти країни від іноземців — є червоними лініями для гумору у «щільних» культурах. Зокрема, у багатьох країнах Африки — гумор є способом зробити складне життя яскравішим, однак жарти носять радше спостерігальний, ніж оціночний характер («подивіться, як дивно …»). А вискочка, що спробує бути найдотепнішим і «травити» анекдоти — особливо якщо це іноземець — сам швидко стане об'єктом висміювання. В Азії ж (конфуціанській її частині зокрема) гумор загалом не вважається хорошою рисою особистості, і використовується чітко у визначених контекстах. І чим важливіша взаємодія, тим менш доречними будуть жарти між залученими сторонами.

Тож, оглянемо перший, деструктивний, стиль гумору за системою Мартін:

Агресивний гумор. Це гумор кпинний, "гострий", часто саркастичний, деструктивний чи образливий. Такі жарти спрямовані на конкретну людину чи групу людей і, як правило, імітують з викривленнями чиюсь зовнішність, слова чи поведінку. Ще варіант такого гумору — сценки, в яких певні групи людей виглядають ницими, меншовартими, недолугими, ін.

— фокус: набуття переваг чи підсилення власного статусу коштом гідності інших;

— механізм: я жорстко сміюся над іншими та кпиню їх;

— формат: сарказм, «гостра» критика, травматична іронія, знущальна імітація чиєїсь поведінки чи манери говорити;

— корисний коли … є внутрішнім жартом між близькими чи друзями, способом «показати спроможність» у конкурентних середовищах, «зброєю» для приниження чи тиску — обмін дотепностями між конкурентами на вакантну керівну посаду під час групової співбесіди у закритому колі; у цьому жанрі гумору працюють відомі коміки Рікі Джервейз та Джоан Ріверз.

В яких країнах популярний. Такий стиль гумору притаманний вертикально-індивідуалістичним та загроженим, недовірливим культурам, з високою дистанцією влади (толеруванням нерівності). Адже індивідуалізм "розв'язує руки", коли йдеться про думку інших — вона менш важлива. Це США, Велика Британія, Франкомовна Канада, Німеччина (хоча конкретно Німеччині та США притаманна низка стилей гумору). А в суспільствах недовірливих та загрожених, з високою дистанцією влади агресивний гумор допомагає «випустити пару» і знизити суспільний тиск, а також "збалансувати" умови суспільної несправедливості чи безсилля — «як не можу змінити ситуацію, бодай обсмію її і тих, хто її спричинив». Серед країн Європи, яким притаманний агресивний стиль гумору, Угорщина, Україна, Болгарія, Польща, Сербія, Румунія, Хорватія. Єдина азійська країна, що сприймає і продукує агресивний гумор — це Південна Корея. Росія теж тяжіє здебільшого до агресивного гумору.

Примітно, що суспільства високоіндивідуалістичні не використовують агресивний гумор у щоденному спілкуванні - він існує або у форматі стендапів чи ТБ-шоу (Saturday Night Live), або ним обмінюються у вузьких колах — як-от складні переговори на керівному рівні. А суспільства недовірливі й загрожені навпаки — користуються агресивним гумором відкритіше (у соцмережах та особистому спілкуванні) як зброєю проти людей, яких зневажають або тих, чий суспільний статус вважають незаслуженим і надмірним.

Приклади в україні. За даними свіжої соціології, Україна серед найнедовірливіших суспільств у Європі за низкою показників — від загального рівня цинізму в суспільстві (59,7%) до наднизької довіри до державного апарату загалом (18,6%), Уряду (31%) та судовій системі (16%) на фоні надвисокої довіри до родини (96%), родичів (68%) і друзів (60%) та практично відсутньої довіри до людей, з якими раніше не було взаємодії (13%). А де низька довіра і «побульбашкованість» суспільства, там знижена чутливість до потреб та почуттів «чужих» — з-поза «своєї» спільноти.

З одного боку, «гострі» жарти з охватних платформ каналізують негатив і дають йому вихід, з іншого — вони завдають болю тим, на кого спрямовані, і спричиняють розбрат у й без того поляризованому суспільстві. Бо найгострішими є агресивні жарти якраз між спільнотами, що недолюблюють чи не розуміють одна одну. Примітним видом агресивного гумору є перехід на кпини на рівні особистості, зокрема коли бракує аргументів — на кшталт «а де ви були тоді-то — щось вас там видно не було?», «а ви це звідти-то пишете?», «та що такий (ка) ____ (підставити знецінювальну ознаку) може знати на тему?», «о, з такими ____ (підставити кпин про зовнішність чи особистість) як він/вона цю посаду обіймає?» тощо.

Свіжим та симптоматичним прикладом агресивного гумору був сумнозвісний «сіськадовськ» з шоу Кварталу 95, однак далеко за іншими прикладами ходити не треба — пригадаймо цькування очільниці Музею Голодомору Лесі Гасиджак за вагу, яке теж мало вид недоречного агресивного жарту. Політичне таборування у нас теж не обходиться без особистих кпинів — від «шоколадного» і «сивочолого» до «зелі» і «боне[чи хай би]втіка». Або пригадаємо обабічні тролінгові ескапади між публічними персонами з обміном прізвиськами — від давніх «азірова» і «кровосісі» до свіжих «гусаків, яких треба общипувати» і «держслужбовців-крадіїв». Примітними прикладами агресивного гумору є висміювання працівниць (і рідше працівників) державних органів, що публічно «зашкварилися» на негідній поведінці, через кепкування конкретно з їхньої зовнішності чи манери говорити.

Тут резонно спитати, а що, в інших країнах немає гострих жартів? Є, однак у суспільствах, що тяжіють до агресивного стилю жартів, такий гумор не просто періодично використовується — на нього є стабільний попит. Адже всілякі ТБ-шоу з принизливими та знецінюючими жартами, хоч ображають велику частину нашого суспільства, вже кількадесят років мають стабільну і широку авдиторію глядачів. І, звісно, зручна причина цього явища — це «погані» телеканали, які транслюють треш, однак вона дає лиш частину пояснення. Глибша причина це роль, яку виконує саме така форма гумору у суспільстві — сміятися з тих, хто вважається «чужими», «несправедливо привілейованими», «заслуговуючими на кпини», «тупіші/гірші/слабкіші за мене». Ну, і практика нав’язування такого гумору через всілякі комедійні шоу та КВК теж «вивітрюється» нешвидко, однак важливо, що рух у бік розуміння шкідливості такого гумору ніби розпочався.

У підсумку варто зауважити, що немає поганих стилей гумору — бувають (не)доречні для контексту і ситуації. Однак, стійке тяжіння до певних стилів дає науковцям плідний ґрунт для досліджень і висновків. Адже існують історичні та суспільні причини для такого вибору.

У другій частині лонгріду ми розберемося як працює, яким культурам притаманний і для чого використовується самопринижувальний гумор.

Підписуйся на сторінки UAINFO FacebookTelegramTwitterYouTube

Марина СТАРОДУБСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини