Я закликаю розпочати війну на території ворога. Мене, либонь, назвуть невиправним романтиком. Яка чужа територія, якщо тисячі «зелених чоловічків» товчуться по рідній землі? Відбулася ганебна анексія Криму, зараза сепаратизму дедалі глибше розповзається нашою територією.

Ллється кров, гинуть люди. Нахабніють, дедалі більше криміналізуються проросійські угруповання. Всі дивуються: скільки їх, звідкіля взялися, такі підготовлені, «спортивної статури», «специфічної зовнішності»? Не було, не було, і раптом ніби з неба впали.

Були вони рідненькі. Їх бережно викохували, навчали, використовували практично з перших днів незалежності. Обезголовлені банди рекетирів 1990-х не були ані розпущені, ані знищені, вони просто перейшли під контроль інших господарів.

Знайшли своє місце у різноманітних охоронних структурах, які спеціалізувалися на рейдерських захопленнях приватних підприємств, банків, земель, будівель. Це надовго стало стихійним лихом для економіки України, для її громадян, безпосередньо загрожувало економічній безпеці країни.

От дані 2008 року: зазнали захоплення такі м’ясопереробні підприємства: ВАТ «Пирятинський м’ясокомбінат», ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат», АТЗТ РИТМ, ВАТ «Ватутінський м’ясокомбінат», ВАТ «Ніжинський м’ясокомбінат», ТОВ «Бахмач-м’ясо», ТОВ «Головенківське плюс», хлібокомбінати: ВАТ «Сумський хлібокомбінат», ВАТ «Житомирхліб», агропереробні підприємства: ТОВ «Лан», ТОВ «Ківшновата-Агро», підприємства харчової промисловості ВАТ «Олейна», ВАТ «Комбінат Придністровський-Злагода». Відбулося силове захоплення адміністративного та виробничих корпусів ВАТ «ХК Весна». Всього 2500 рейдерських захоплень.

Уже 2010 року, за оцінками експертів, в Україні діяло від 35 до 50 рейдерських груп і було захоплено 3,7 тисячі господарських об’єктів. Річний обсяг перерозподілу власності сягав у середньому від 2 до 3 млрд доларів США. Вже тоді економісти били на сполох, попереджаючи про імпорт рейдерських технологій, команд та капіталів, щонайперше з Російської Федерації. Психологічний тиск, шантаж, підробка документів, підкуп силових структур — ось методи з арсеналу цих повністю криміналізованих структур, т.з. «чорних рекетирів».

Це останні цифри, які вдалося знайти в Інтернеті, бо з 2010 року такі узагальнені дані, як правило, не потрапляли в пресу, либонь, через те, що «віджимання» підприємств стало більш закритим і опинилося безпосередньо в руках гаранта, який задіяв корумповані податкові і силові структури.

За короткий час Сім’я стала володаркою неміряної кількості підприємств, земельних угідь. Маючи коротку поїздку на Львівщину я повсякчас натикалася на сліди їх бізнесування, точніше паразитування. Цементний, птахофабрика, паперовий комбінати. Найстрашніше те, що більшість таких підприємств належали до категорії т.з. містоутворюючих. Для Жидачева, наприклад, невиплата зарплати у сумі 2,5 мільйона — це катастрофа, справжній дефолт на місцевому рівні.

Проте ці пахани, сторожові пси шарашок для обраних, ці вгодовані молодики нікуди не зникли. Розбухлий штат охоронців для новітніх господарів, різноманітні колекторські контори, задіяність у виборчих кампаніях. Вони завжди були під рукою у влади. Про це широкі верстви населення знали, проти цього зденаціоналізованого, криміналізованого дна піднялися по всій Україні Майдани, проте справжній масштаб цього лиха ми можемо оцінити лише сьогодні, після Врадіївки, Криму, Донецька, Слов’янська, Одеси. Саме вони стали головною силою, яка спритно використовується нині по всьому антиукраїнському фронту. Зокрема й інформаційному.

Брудні лайки в Інтернеті, образливі, гидкі висловлювання у коментах під час трансляцій «Громадського радіо», «5 каналу» тощо. Так говорить кримінальне дно України. Так розмовляє сьогодні з нами і Росія, пересмикуючи факти, відверто брешучи, цілеспрямовано дискредитуючи українські патріотичні сили. І не криючись, «підгодовує» цих здеградованих бандитів.

Очевидно, що тут інтереси не лише путінської Росії, а й тих призначенців колишнього режиму, які ще утримуються при владі та грошах. Їх гонить під крило чужої держави страх втратити свої статки і своє становище. Приклад Аксьонова, який очолив проросійський рух у Криму і таким чином позбувся фінансової халепи і боргових зобов’язань, доволі надихаючий.

У час фронтального наступу на Україну нам ще якось потрібно проводити вибори, хоча вони зовсім не на часі, але треба, бо дивиться Європа, світ, треба вибити пропагандистського козиря щодо нібито «нелегітимної влади» з рук Кремля. І ще від цього залежить фінансова допомога Заходу. Та і подальше перебування Турчинова в ролі в.о. президента не надихає українців, особливо киян. Не слід забувати, що цей політик свого часу програв навіть Черновецькому, хоч усі розуміли, що це вибір не найкращий. Та так не хотіли Турчинова, що проголосували за клоуна.

Я помітила, що навіть у засобах масової інформації, говорячи про наступ росіян на наші східні кордони, пишуть про «зелених чоловічків», використовують різноманітні лінгвістичні словотвори, але практично не використовують термін, який точно відображає суть явища — ворог.

Це результат психологічного роздвоєння, бо як же так: постійно, навіть тепер, пересічний обиватель дивиться російські серіали, смакує подробиці з життя російських естрадних «зірок», постійно чує про велику російську культуру, не замислюючись, що ця культура була завжди глибоко мілітарною, імперською і завжди своїм вістрям спрямована проти інших народів, т.з. інородців, насамперед проти України.

Недарма Микола Хвильовий так пристрасно закликав українських інтелектуалів: «Геть від Росії» і кликав до психологічної Європи. Український інформаційний простір наскрізь пробитий, простріляний російською інформаційною пропагандою і навіть такий потужний інформаційний лайнер, як газета «День», часто лишається наодинці з цими викликами часу, постійно звертаючись до журналістської спільноти, до читачів за підтримкою. І не отримуючи її в замуленому інформаційному і культурному просторі.

Нині найтривожніший час новітньої української історії. Час казати правду, якою б гіркою вона не була. Нам оголосив війну старий ворог під новою личиною — путінська Росія. І треба прийняти цей виклик, як би психологічно і матеріально не було складно. І по- серйозному, перше, що треба негайно робити, це оголошувати надзвичайних стан бодай на кризових територіях, створювати комітет оборони і наділити його надзвичайними повноваженнями.

Європа має нас зрозуміти. Мусить. Ми ще сподіваємося, що результати наших виборів визнає Росія? Що не придумає нових виправдань для своєї експансії? Ми хочемо миру. Ми не хочемо крові.

В українському законодавстві записано, що надзвичайний стан визначається як: особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ми маємо право і священний обов’язок захищати свою країну. Настав час не гратися в політику, а використати її для виживання і перемоги. Настав час перенести воєнні дії на територію противника. Продумати власний інформаційний наступ так, щоб нас почули пересічні росіяни, щоб нас почула друга Росія, якщо вона справді існує. І вимагати підтримки в Європи, якщо вона ще не втратила повністю совість. Та опиратися насамперед на власні сили.

Мобілізація!