Згадалася мені розмова з одним психологом, який працював на ЧАЕС. Так ось він розповідав, що у деяких місцях станції є таблички з написом «БІЖИ!» . Зрозуміло, що якщо ви побачите таку табличку, то особливо вивчати її не варто. Призначена вона не для роздумів.

І ось що я думаю цієї нічної пори. Влада буде змінюватися, суспільство буде трансформуватися, пороки вічні, розвиток змінюється стагнацією і навпаки. Досвід накопичується, еволюція неминуча. Але головне - це відчуття цілісності та вектора розвитку. Бажання розвиватися, йти коридорами своєї долі.

Народ повинен навчитися контролювати владу і при цьому не чекати від влади чогось. Народ повинен бути дорослим, самостійним, цілеспрямованим. Диктатура - це деспотичний батько, який б'є нерозумну дитину. Батько деспотичний від своєї безпорадності, неспроможності, яку він же зганяє на дитині. Те, до чого ми йдемо на Луганщині, - це не анархія, як багато хто думає. Це диктатура.

Диктатура не особистості, а ущербності, дурості, фізичної сили. Це глухий кут, як однозначна відповідь на всі питання. Бо для ущербної людини глухий кут - це теж вихід. Вона заб'ється в ньому і заспокоїться. Назавжди, навіки. Їй так комфортніше, краще і спокійніше. Нас усіх на Сході зараз женуть до глухого кута. «Росія, Путін, вертикаль влади, газ, армія, СРСР, ковбаса по 2,20»... Все це - кути одного і того ж глухого кута.

Росія цю безвихідь вибрала усвідомлено як варіант розв’язати внутрішні проблеми, які нам - українцям - невідомі. Бо нам невідома проблема з дагами, чеченцями, з десятками підлеглих республік, з сотнями народностей, які переплелися і перегризлися. Заберіть у них Путіна, мрію про СРСР, велику армію, ядерну зброю - і Росія розвалиться.

Залиште Росію без зовнішнього ворога - і на весь зріст постане ворог внутрішній. Він підірве цей Колос на глиняних ногах зсередини.

Саме тому Росія - не наш шлях. Точніше, для нас - це не шлях, а глухий кут. Безвихідь, де для нас великими буквами написано: БІЖИ!