Нам часто наводять приклади того, за якими зразками може бути створена федеративна держава в Україні - з одного боку, це Німеччина. З іншого боку, наводиться приклад Росії, на яку, власне, оглядаються прихильники федералізму, які є водночас явно проросійськими політиками.

Федералізм в нормальних державах Європи - це, перш за все, розвинене місцеве самоврядування. Підкріплене такими аргументами, як бюджетна автономія, широкі права місцевих громад, з якими держава співпрацює і радиться мало не з кожного питання. І звичайно, там без проблем можна за бажанням місцевих громадян достроково зняти з посади мера чи суддю (відповідно, знаючи про це, влада автоматично стає відповідальною).

При цьому закони рівня федеральних мають пріоритет перед земельними, наприклад, при роботі правоохоронних органів і т.д. Так робиться в Німеччині. Український рівень «низової» громадянської активності на периферії просто непорівнянний з німецьким – а це ключовий показник для ефективної боротьби з місцевими корупціонерами.

Федералізм по-українськи з точки зору «федералістів» буде виглядати наступним чином. Наприклад, прикордонники на російсько-українському кордоні вимагають посилення - мовляв, у нас тут контрабандисти зовсім знахабніли, вже стріляти почали по нашим співробітникам. Природно, Київ висилає підкріплення. Але на кордоні, скажімо, Донецької області місцева міліція зупиняє автобус і каже, що керівництво Донецької автономної республіки не дозволяє проїзд. «У нас федерація, самі вирішуємо, кого пускати, а кого - ні». Починаються переговори між Києвом і Донецьком... А контрабанда все йде і йде...

Або, наприклад, жителі міста вимагають покарати мера, який ліквідував парк, а землю віддав під забудову фірмі свого сина. Місцева прокуратура не порушує кримінальну справу. Те ж саме - прокуратура автономної республіки. Нарешті, Генеральна прокуратура на численні прохання громадян вирішує провести перевірку. Виїжджає слідча група... І її не пускають ні до районної прокуратури, ні до мерії...

Пояснюють: «У нас федерація, ви не маєте права втручатися в місцеве самоврядування». І так по всіх «грошових» і «політичних» питаннях (але при цьому з будь-якого приводу будуть скаржитися, що держава їм мало грошей у бюджеті залишає). У результаті або жителі починають мітингувати і захоплювати будівлі місцевої влади, спалювати місцеві відділення міліції і т.д., або місцева влада починає репресії проти активістів і т.д. при потуранні з боку «мовчазної більшості».

Захопить якийсь місцевий царьок шляхом фальсифікацій владу в області і - пиши пропало. Держава не має права захищати місцеве населення від свавілля місцевого начальства або розслідувати злочини на місцях тільки тому, що «у нас федерація». Чи не цього домагаються такі регіональні лідери, як Єфремов, Голенко і т.д., а також такі політики, як Медведчук і Портнов?

Чесно кажучи, це не схоже навіть на федералізм. Те, що пропонує Україні Росія та її лобісти, має всі шанси перетворитися на феодалізм.

Хоча цілі Росії значно глобальніші. Федералізм по-російськи в Україні - це тільки перший крок. Путін ще рік тому сказав: «Україна – це частина Східної Європи і частина – це території, які ми їй подарували».

Водночас, якісь варіанти помірної федералізації в Україні таки можливі, після придушення сепаратистських заколотів в регіонах та активніше боротися з корупцією на місцях. Можливе також внесення відповідних змін до Бюджетного та Податкового кодексів України, щоб більше податків залишалися на місцях.

У Росії федералізм існує тільки на папері. Реально ж Росія - унітарна держава, а усілякі автономні республіки по статусах мало чим відрізняються від стандартних областей. Особливо ті, що знаходяться в Сибіру і на півночі європейської частини Росії. Фактично це трохи виправлена радянська система, що дісталася Росії від РРФСР.

Весь сенс федералізму там в тому, як перерозподіляються дотації залежно від підтримки суб'єктами федерації центральної влади, скажімо, на виборах. Багато голосів дали за «Єдину Росію» - виділимо ще пару десятків мільярдів рублів, менше, ніж очікувалося - перекинемо гроші тим, хто дав більше. І ще у відмиванні незаконних доходів російських еліт - як всеросійського, так і регіонального рівня.

Особливо це стосується кавказьких автономних республік - Чечні, Інгушетії, Дагестану. І, звичайно ж, це розвиває почуття власної значущості для місцевих еліт - вони ж не якісь там призначені центральною владою губернатори, а президенти республік з перспективами мало не довічного обрання.

Тому справжнє обличчя українського федералізму – це боротьба деяких регіональних еліт за виживання. Та частина регіональних еліт, яку підтримує Росія, є настільки корумпованою та одіозною, що домовлятися з нею на її умовах буде вважатися зрадою України.