Основним ворогом нашої держави і її народу зараз є криміналітет, а не Росія. Росія зараз – лише тил для кримінальників. Сепаратизм на Донбасі та Луганщині організовують люди, для яких протиправне насильство є професією. Сьогодні на Сході бандит є синонімом сепаратиста.

Це правило "бандит є сепаратистом" тим сильніше працює, чим вищим у бандитській ієрархії є той чи інший злочинець.

Отже, полюс сепаратизму на Донбасі зараз – це Ахметов та Іванющенко, давні та визнані кримінальні королі регіону. Вони виростили свої капітали на убивствах, привели кривавого диктатора до влади, збагачувалися за його влади, вони ж зараз безладом шантажують центральний уряд, через підконтрольних собі місцевих посадовців (зокрема, міліцію) створюють умови для антиукраїнського терору на Донеччині.

Ми зараз воюємо не стільки з Росією, скільки з цими двома персонажами.

Тактика Росії на цей момент – виключно пасивна участь. Росія чекає, що ситуацію доведуть до такого кримінального безладу, коли ввід російських військ стане для населенням омріяним порятунком. Вже сьогодні місцеві жителі відзначають значний контраст: міське шумовиння зі зброєю є непередбачуваними, а російські так звані "ГРУшники" – ввічливими та дисциплінованими.

Антикримінальна революція і фіаско ненасильницького спротиву

Нагадаємо, що з 30 листопаду у нас триває повстання проти криміналітету, українська антикримінальна революція. 30 листопада проти нас було вчинено кримінальний злочин людьми у формі міліції, і наступного дня ми вийшли проти мусорів і бандитів.

Повстання поки що не програло і не виграло, є свої втрати і здобутки.

20 лютого злива куль навчила багатьох з нас, що війна з криміналітетом може вестися лише силовими способами.

Ненасильницький спротив, як тактика, може бути задіяний лише тоді, коли влада (будь яка, навіть окупаційна) претендує на легітимність, тобто прагне визнання народу, прагне його згоди на те, що вона є владою.

Криміналітет за своєю природою не є публічною владою. Йому не притаманна публічність, а радше навпаки – усі його зусилля направлені на те, щоб лишатися в тіні, бути непомітним.

Крім того, варто згадати, що криміналітет прагне не бути владою у повному розумінні – адже влада є в першу чергу обов'язками, а не можливостями. Природно, що криміналітет на бачить жодних своїх обов'язків стосовно суспільства.

Нарешті – і це, мабуть, найважливіше зрозуміти – будь-які кроки ненасильницького спротиву направлені на тиск на моральну сторону людини. Якої у криміналітету немає. Більшість не уявляє, наскільки велика етична прірва між кримінальниками і звичайними людьми. Особливо цього не розуміють інтелігенти, тобто так зване "громадянське суспільство", котрі в силу свого походження та стилю життя часто є психологічно далекими від кримінальників і мало розуміють світ насилля, його закони і правила.

Що треба змінити у країні, щоб перемогти криміналітет?

Перестати з ним домовлятися. Угода з криміналітетом можлива лише тоді, коли він опиниться за гратами.

Усі інші угоди, на які зараз намагається іти влада, є безперспективними.

Для громадян це означає – не давати своїй владі домовлятися з кримінальниками. Не давати своїй владі ставити на посади "компромісні фігури" – тобто людей, чиєю професійною діяльністю все життя було представлення інтересів криміналітету у публічній сфері. Тиснути на владу, щоб вона перестала субсидувати бізнес кримінальників, припинила створювати йому преференції. Для цього спершу треба чітку цю власність ідентифікувати, зробити явним процес взаємодії держави з бізнесом, котрий належить тим, хто підтримує сепаратизм. Громадянам потрібно публічно висловити незгоду з "договірними" діями держави щодо бандитів.

Перестати домовлятися – означає усунути з посад "троянських коней", ставлеників Ахметова та Іванющенка, призначити туди патріотичних і професійних людей, забезпечити їм охорону, надати необхідні силові резерви для подолання спротиву кримінальників. Залучити, за прикладом Дніпропетровська, добровольців з місцевого населення для забезпечення громадського порядку.

Сьогодні українська влада думає, що час працює проти сепаратистів – ми ж бачимо, що все навпаки. Зараз це чи не основна розбіжність між Майданом і владою.

Чи готовий зараз Майдан до такого тиску?

Радше ні, чим так. Інтелігентська, невійськова частина не розуміє, до чого треба підштовхувати владу і чого від чиновників добиватися. В кращому разі, "майданівські інтелігенти" діють в координатах попередньої, довоєнної епохи, не розуміючи нових викликів.

"Військова", активна частина майдану також не готова, оскільки з нинішніми можновладцями вона збирається боротися так само, як з попередниками – але до нової хвилі повстання зараз не готовий весь народ.

Дивлячись на Схід, бойове крило майдану помічає там виключно російську загрозу, розглядає події там виключно за кримським лекалом – що, насправді є помилкою.

Насправді ж ситуація набагато краще, ніж нам здається. Повторюсь, ми воюємо не з Росією, а поки що лише з бандитами. Декілька влучних ударів по очільниках – і банди повтікають.