В романі Дж. Оруелла йдеться про "двохвилинку", під час якої громадяни заряджаються ненавистю до ворогів партії. Більшовики запровадили "пятімінуткі", а нинішнім рашистам уже й пів години мало.

Я не знаю, чи є якісь ліки від рашизму, але що це хвороба, видно неозброєним оком. При чому – хвороба заразна. Якщо вже когось із росіян ця хвороба зачепить – гаплик, епідемія розповзеться, захоплюючи усе ширші терени.

Дивно тільки, чому на цю хворобу страждають цілком адекватні люди. Відомі люди. Здавалося б, це якраз ті, хто може тверезо оцінити ту чи іншу подію. Але ні – заражений рашизмом, уже не може нічого тверезо оцінити. Він бачить лише те, що бачить і не хочете бачити нічого іншого.

За совєтської епохи діти у школах учили препаровану на більшовицький копил історію, де, звичайно, була й певна частка російського націоналізму. Незабутньої слави зазнали не тільки "русская удаль", а й "русскіє валєнкі", оспівані у піснях.

При цьому, звісно ж, не було нічого ані "українського", ані "естонського", оспіваного з таким самим ентузіазмом.

Ми дізнавалися з підручників про такі безпрецедентні наукові відкриття великих російських учених, про які вчений світ за межами СССР не мав зеленого поняття. Усілякі там кулібіни, черепанови й попови винайшли геть усе найновіше, що з'явилося у техніці. Виходило, що росіяни окрім валянків винайшли першими і радіо, і телевізор, і паротяг, і електрику. От тільки кляті капіталісти цього й досі не хочуть визнавати.

Але в СССР на таку дрібницю, як загальносвітове визнання, ніхто уваги не звертав. Портрети міфічних винахідників оздоблювали не тільки підручники, але й марки, конверти, сірникові коробки. Так що уже навіть найтупіший з найтупіших бодай, прикурючи цигарку, міг почерпнути інформацію про цих вельмиповажних персон.

В СССР творили свій російський міф, намагаючись знайти замінники усьому, що уже з'явилося на Заході. В СССР мавпували усе, що можна було змавпувати, а точніше вкрасти з західних досягнень. З тією тільки різницею, що усе це було набагато гіршим і бездарним.

Пригадую, як тато купив для мами машинку для збивання яєць і соусів. Це було пластикове відерце з покришкою, зі споду якої кріпилися вінчики, а зверху була ручка. Цією ручкою треба було крутити, щоб вінички могли щось збивати. Це була супертехнічна совєтська новинка 1960-тих років. Можна сказати – злет наукової думки.

От тільки ця "новинка" насправді на Заході була винайдена ще бозна-коли, а мої батьки нею користувалися до війни. Захід у 60-тих роках уже мав електричні міксери й блендери.

Один такий апологет усього совєтського, палкий прихильник "Беркуту", професор київського університету Олександр Яровий, який уже чкурнув до Москви, писав, що усі західні винаходи – нічого не варті. Ось у нього на столі лежить відкривачка для пляшок. Їй бозна скільки років, а нічого досконалішого за цю просту совєтську річ світ не створив.

І ось тепер на хвилі російського патріотизму і новітнього "шапкозакидальства" рушила тенденція до творення нових російських міфів. В патріотичному пориві Путін закликав відмовитися від закордонного фаст-фуду і звернути свої погляди в бік ісконно русскіх "блюд", "таких как осетинские пироги, чак-чак и беляши", які "вполне могут стать аналогом продуктов из того же "Макдоналдса".

А на наступний навчальний рік уже готують новий підручник історії Росії, "из которого выбросят, весь, – за висловом Путіна, – идеологический мусор".

Можна не сумніватися, що до фантазійних "грандіозних" битв Алєксандра Нєвского і вигаданого героїзму панфіловців додадуться ще багато інших патріотичних небилиць, щоб підняти дух нації.

Уже хіба лінивий російський патріот не пише про гіпербореїв, з яких пішли росіяни, та про великий вклад росіян в цивілізацію Давньої Індії. А коли в Росію завезли Пояс Богородиці, то патріотизм уже й зовсім зашкалив, бо раптом з'ясувалася сенсаційна річ: "Богородица была русской, почему и носила простое русское имя Мария". Як вона опинилася в Ізраїлі – тут версії розбігаються, але зате сходяться в одному: "сын ее Иисус Христос — русский по материнской линии".

Добре, що лише по-материнській. А то могли б і Господа, прости мене грішного, зкацапити.

А тріє царі со дари? Усі вони теж з Росії. Недарма ж їх іще волхвами названо, а хто не чув про місто і ріку Волхов? А відтак, то не просто волхви, а російські монахи. Не біда, що церков і монастирів тоді ще не існувало, а монахи були.

Міфи творяться на наших очах. Будь-яка новина з України у хворих рашистських головах миттю трансформується у якийсь свій оригінальний варіант.

Ось візьмемо трагедію в Одесі. Сухі цифри кажуть одне, але людина хвора на рашизм робить свої висновки.

Дружина Жванецького розповідає про убитих палками (!) в наметах. Алєксєй Герман-молодший пише, що "в Одессе в Доме Профсоюзов погибли 43 человека", хоча "на самом деле их больше ста".

Але цього мало, бо він знає й про те, що "давили стариков БТРами под Донецком".

Як на те, нікого насправді не задушили, а відео з дядьком який лежав при дорозі з випростаними ногами, виявилося постановочним.

Та фантазія А. Германа не має стриму: "внутри здания расстреливали умирающих. Добивали женщин".

Та це й не дивно, бо він упевнений що в Одесі діяли бандерівці і фашисти. Де вони там, в Одесі, могли взятися, цього наш просвітитель не коментує.

Комуністичний динозавр Алєксандр Проханов, як завжди вдається до епічного стилю: "Черная сперма фашизма пролилась на Киев — матерь городов русских. Фашизм, как гнилое ядовитое тесто, переполнил киевскую квашню и стал расползаться по всей Украине.

Его жрецы устроили ритуальную казнь в Одессе: сорок русских мучеников сгорели заживо под улюлюканье и хохот палачей. Это был фашистский молебен аду, поминовение Гиммлера, хвала Адольфу Гитлеру. После одесского крематория Обама и Меркель пахнут жареной человечиной. Тимошенко, эта злобная калека, свила себе косу из волос узников Освенцима".

Між комуністами Росії й України є одна суттєва спільність: вони люблять русскій мір і ненавидять Україну. Російський комуняка Проханов і російський шовініст Рогозін – два чоботи пара.

Проханов у програмі "Реплика" (канал "Россия 24") розповів, що коли українців не завоювати, то вони будуть "вспарывать животы русским беременным женщинам".

Правда, на Донбасі розпорюванням животів поки що займаються далеко не українці. Якщо вже сам Путін не соромиться казати про себе, що він "русский националист", то не дивно, що для нього нема більшої трагедії за розпад СССР у 1991 році.

Схід і південь України – за твердженням російських телеканалів – це тимчасово окупована територія. А що треба робити з окупантами? Правильно: вбивати.

І до цього готові не тільки якісь там недовчені відморозки, а й діячі культури, майстри слова й інженери людських душ. А що заклик "убєй украінца" народ не проковтне, то усіх українців спритно записали до бандерівців і фашистів. В такій привабливій обгортці уже вбивати легко.

Журналістка Єлєна Токарєва так і пише: "Санитарная операция должна быть жесткой, быстрой, хорошо вооруженной и тщательно подготовленной.

Убиты должны быть все, кто участвовал в погромах. Арестованы и осуждены на смертную казнь все, кто призывал к погромам. Все эти Савики Шустеры, все эти милые комментаторы от либерастиии. Их дом – тюрьма.

Но главное – забыть об Обаме. Все. Этого негра больше нет. Убили негра. Не справился.

Надо навести порядок. Разделить Украину. Бросить как собакам полякам Западенщину, забрать себе Юго-Восток. Выпустить из новой территории всех, кому нравится уничтожать друг друга, и закрыть границу".  

Не відстає і знаменитий А. Дуґін (завкафедрою соціолоґії МҐУ, професор Академії Ґенштабу РФ): "Украина не имеет право существовать далее ни в каких границах. Что же будет дальше, если этих скотов не остановить самым брутальным образом... После одесской резни быть украинцем стыдно. Надо становиться славянином, русским, новороссом, малороссом... кем угодно, но только не украинцем. Такого народа больше нет. Это лже-народ".

Депутат Сєргєй Міронов: "Фашистскую гадину надо давить в собственном гнезде! Надо вводить войска – защитить наших братьев и остановить бандеровцев-фашистов!".

А Рамзан Кадыров уже рапортує: "Мы в любое время суток ждем приказа Президента России и готовы в сжатые сроки выполнить его в полном объеме".

І війна вже йде. В Одесі, у Харкові, у Донецьку били людей не за їхні погляди, а за те, що вони розмовляли українською і мали українські прапори.

Рашизм дає метастази. З року в рік обличчя Путіна спотворюється і наливається їддю. Їдь атакує зсередини і тоді рашист злягає від інфаркту. Рашизм уже, мов печать диявола – його можна упізнати з вигляду людини. Є щось у ньому варварське і дике. Щось потойбічне.

Якщо хвилину уважно вдивлятися в обличчя Царьова, то можна почути звуки барабанів племені тапу-тапу. Через дві хвилини уже буде лунати обрядова пісня неандертальців. Ще через три вам вдарить у ніс запах смаленого мамонта і захочеться в нервах ляпнути себе по щоці – чи не заросла вона щетиною.

Продовжувати експеримент не варто, бо далі ви втратите мову й з ваших уст буде звучати лише "у-а-аа – у-а-аа" у виконанні колорадських пітекантропів.