Залишитися сам на сам з окупантом. Сам на сам із людьми, які зі зброєю в руках несуть «мир» і водночас не дозволяють пом’янути загиблих. 18 травня у центрі Сімферополя заборонили проводити традиційну ходу пам’яті, присвячену 70-й річниці депортації кримськотатарського народу. З міркувань начебто пожежної безпеки. От тільки з фотографій очевидців видно: не пожежники оточили центральну площу, а силовики...

Геноцид кримських татар – саме таку назву отримала сторінка в історії Радянського Союзу, коли за кілька днів з Криму депортували цілий народ. Історики підрахували, сталінські репресії забрали життя близько 195 тисяч кримських татар. Це 40 % депортованого з Криму населення, яке загинуло на засланні від нестерпних умов, голоду та хвороб...

Через сімдесят років трагедія повторюється. Звісно, не хочеться думати всерйоз, що депортація, така брутальна, як у 1944 році, може відбутися знову. Та чи знайдеться хоча б один представник/представниця кримськотатарського народу, що в Криму почувається спокійно й не хвилюється за долю своєї родини?

Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілев якось зауважив, що у 21 столітті наврядчи можливе повторення масової депортації. Але створити нестерпні умови проживання в Криму – цілком реально. За повідомленням ЗМІ, уже понад сім тисяч кримських татар вимушені були покинути свої домівки.

Анексія Криму – це спільний біль як кримськотатарського народу, так і українців. І однозначно російського народу. Я впененна, захищати гідність легше, аніж спокутувати сором. Тим важливіше сьогодні бути солідарним із кримськотатарським народом, розділяти їхній сум і віру. Відірвані від «материка», вони все одно залишаються часткою багатонаціональної України. Допоки ми будемо разом із ними – в думках, в діях, у вірі – доти ми будемо єдиною родиною. 

Тому 17 травня, у Києві, на Михайлівській площі, кожний охочий міг запалити «вогник у своєму серці» на знак вшанування пам’яті кримськотатарської трагедії. Справедливо зауважив Мустафа Джемілев, що в кожного народу є важливі дати, які, як правило, пов’язані зі звільненням від іноземних загарбників. Депортація залишила гіркий слід в історичній пам’яті кримського народу. Певно, потрібно ще стільки часу, щоб шрам став майже непомітним. Та за нинішньої ситуації в Криму – давній біль тільки став відчутнішим.

Акція-реквієм у хроніках історії запишеться одним рядком, та, переконана, вона важитиме більше, аніж чорнилом і кров’ю написані укази колишніх і сучасних диктаторів.

Тут, на Михайлівській площі, вшановували пам'ять на різних мовах – українській, кримськотатарській, російській. Не було лиш місцю мові ворожнечі. Хтось подумками молився за загиблих родичів 44-го, хтось – за зґвалтований російськими силовиками й місцевими перевертнями Крим, хтось за всю Україну... Було спокійно, сумно, спільно...