Сьогодні кровоточать відкриті рани на тілі нашої улюбленої країни...

Потворна агресивно-кланова політична система, вирощена і викохана Кучмою, вигострена до досконалості його послідовним учнем Януковичем, підірвала правовий імунітет суспільства. Імунітет перед зовнішніми і внутрішніми смертельними вірусами. Тотальна корупція і беззаконня зажерливої влади свідомо прирекли Україну на кров і страждання, загибель сотень людей, на втрату значної частини території, природних багатств і безцінних людських ресурсів, на розпалювання жорстоких конфліктів.

Так звана сучасна політична еліта не може адекватно реагувати на стрімкі та доленосні виклики. І тут справа не лише в глибокій аморальності й витонченому цинізмі політиків. Олігархи, і їхні великі, середні, дрібні й зовсім крихітні партнери по законодавчому бізнесу і бізнесу в системі виконавчої влади в абсолютній своїй більшості не здатні й не готові швидко і кардинально змінитися і професійно служити Україні. А що говорити про судову систему, де з величезною швидкістю регенеруються дракони, які перемагають армії борців за справедливе правосуддя. Та й надії на те, що майбутній новий президент України рішуче поведе нас у світле майбутнє, можуть мати лише ті, хто не дуже добре знає реальну мотивацію основних претендентів на головний пост в країні. Тут хоча б не допустити створення і стрімкого багатомільярдного зростання добробуту нової «Сім’ї». А про таємні апетити лідерів виборчих перегонів свідчить наполегливе небажання прилюдно назвати імена майбутнього голови президентської адміністрації, секретаря РНБО, генпрокурора та інших впливових президентських призначенців. Навіщо заздалегідь засмучувати своїх виборців і розлучатися їм з і без того хисткою надією на життя по-новому? 

Величезні кредити міжнародних фінансових інституцій подібно до швидкодіючого наркотика на короткий час можуть створити ілюзію поступового оздоровлення. А суворі погрози, які чути від північного сусіда, відволікають увагу громадянського суспільства від тіньових дій влади і олігархів, які зміцнюють фінансову та організаційну могутність бізнес-імперій. Та й саме громадянське суспільство вже частково перебуває у сфері витонченого впливу олігархії. 

Система Кучми—Януковича не зникла після загибелі героїв Небесної Сотні. Вона лише злегка модифікувалася і озброїлася риторикою Майдану. А в реалізацію ідеї реальної люстрації політичного класу, який фактично ввергнув країну у вир страшної турбулентності, вже не вірять навіть революційні романтики. Олігархат у черговий раз продемонстрував свою дивовижну гнучкість і живучість. Проте це не означає, що проти цього могутнього спрута вже немає ефективних протиотрут. Вони наразі залишаються, але їх вживання вимагає швидких і скоординованих тимчасових заходів, які інколи зовсім не вписуються до класичного набору уявлень про механізми демократії...

Хочу публічно виділити лише одне. І акцентую увагу на ньому через те, що його вживання принесе належний ефект саме зараз. І зв’язане воно з позачерговими парламентськими виборами, вкрай необхідними для країни. За швидке проведення цих виборів і за зміну законодавства мають відбутися запеклі суперечки. Але вже сьогодні ми повинні здолати перший — олігархічний — бар’єр.

Скасування п’ятивідсоткового бар’єру на виборах до ВР — точковий і руйнівний удар в олігархічні акціонерні товариства закритого типа, іменовані у нас брендовими політичними партіями. Наявність подібного бар’єру цементує навіть наскрізь прогнилі політсили і за умов монополії олігархів у телерадіопросторі (навіть за наявності соціальних мереж, які нестримно розвиваються, та інтернет-ЗМІ) дає шанси потрапити до ВР лише тим із нових сил, які перебувають під реальним олігархічним контролем.

Скасування важливого елементу самозахисту української олігархії — це черговий тест на зрілість, принциповість і компетентність нашого громадянського суспільства.