Півроку тому Ліза Шапошник допомагала на кухні Євромайдану в Києві: відривала хвостики від чайних пакетів.

Ліза, в якої з дитинства обмежені можливості, сьогодні знову має справу з мотузками. Цього разу від розтяжок до вибухових пристроїв, які бійці «Правого сектору» тренуються ставити на полігоні.

У грудні ім’ям Лізи Шапошник, яка приїхала до Києва з Донбасу, назвали групу волонтерів на кухні в Будинку профспілок. Тепер активістка мріє господарювати на своїй власній кухні.

Цього тижня вона виходить заміж.

Її наречений Віталій з Якутії, але в нього є й українське коріння – його пра-прабабуся, напівукраїнка – напівполька, була у лавах УПА. У 1944 році її заарештували і відправили на заслання до Росії. Після амністії Анфіса Сосіна залишилась у Якутії, вийшла заміж. Вона була там далеко не єдина українка. Амгінський район там ще називають «другою Україною». Але Анфісі сподобався якутський хлопець.

Повернутися до України їй не судилося. Через 70 років це зробив її пра-праонук Віталій. Взяв з дому зубну щітку і прилетів до Києва. У відрядження. Але, коли потрапив на палаючий Майдан 18 лютого, то там і залишився.

Каже, що під час боїв на Інститутській вирішив, що до Росії не повернеться доти, доки не побачить щасливого кінця цієї історії в Україні.

Познайомились Віталій і Ліза на Великдень. Вперше Віталій побачив Лізу в інтернеті, і вона йому дуже сподобалась, але підійти і заговорити – не наважувався. Допоміг випадок. Разом Ліза і Віталій виконували завдання – стежили за ймовірним російським агентом. «Всі гуляють, а ми працюємо, – розповідає Віталій, – розговорилися і Ліза раптом каже: «Ти такий хороший, я не хочу , щоб такі люди залишали Україну, давай одружимося! Я здивувався.. Але одразу кажу – давай!» Сміються разом.

Вони розповідають про це одночасно – але не перебивають, а доповнюють один одного.

Так само, дуетом, говорять і про те, що рано чи пізно свій Майдан буде і на Красній площі в Росії. І про те, що зроблять третій Майдан тут, в Україні, якщо влада і надалі крок за кроком «здаватиме» країну. Переживають за Крим і Донбас.

У Лізи невеличка пенсія через інвалідність. У Віталія – підробітки в інтернеті. Їдять здебільшого «мівіну». Дякують добрим людям за те, що допомогли, коли Лізі стало погано і потрібні були гроші на лікування – їх надсилали на благодійний рахунок. Через рік обстеження треба буде проходити знову. Лікарі забороняють Лізі довго стояти й ходити. Молода жінка каже, що в українській лікарні стикнулася з жахливим хамством. «Нічого, – каже, – ми головлікаря цієї лікарні ще люструємо…».

Але Лізі пощастило пройти обстеження і у Франції. Звідти крім приємних спогадів привезла подарунок – черепашку. Назвали – Ніндзя. Саме так, каже Ліза, як і групу швидкого реагування «Правого сектору». Для своєї черепашки Ліза і Віталій зрізають траву у покинутому дворику неподалік від Майдану. Друзі допомогли їм знайти кімнату в старому будинку. Так, щоб поруч був офіс «Правого сектору» на Майдані.

Ліза каже, що з дому – з Дружківки на Донеччині – її виписали, і там на неї вже чекає 15-річний вирок, який самопроголошена донецька влада винесла «фашистці і бандерівці».

У Києві ж замість наволочки на подушці у Лізи – прапор України. Каже, що так їй спокійніше.