Учора натовп сепаратистів біля донецької резиденції Ріната Ахметова остаточно поховав образ олігарха-батька, який так ретельно вибудовувався останні 10-ти річчя.

Мітингувальники не церемонячись вигукували нецензурні вирази на адресу мільярдера. У натовпі переважно були люди некваліфікованих професії або взагалі без таких, з відповідним рівнем освіти та культури. Їхня манера виражати емоції цілком відповідала образу життя. З ними були і кілька десятків автоматників, так званих ополченців, а просто кажучи, терористів-найманців. Не ідейних, які б не пропустили нагоди зігнати злість за невдале життя на садибі Ахметова, а цинічних найманців, яким за великим рахунком все одно, за що воювати, головне, щоб це оплачувалося.

Коли я дивився на фото цього «пікету», то мені згадався інший - 31 грудня 2013, коли активісти місцевого Євромайдану й опозиційних партій - молоді хлопці й інтелігентні зрілі люди - просили олігарха приструнити тоді ще чинного президента Віктора Януковича і припинити фінансувати його кривавий режим.

Трохи смішна і безглузда акція, як могло б здатися зараз, це було ще до першої смерті на Майдані, до якихось поступок з боку влади. Здавалося неймовірним, що така невелика кількість звичайних людей - не великих політиків, бізнесменів, бандитів зможе щось поміняти.

Тоді Ахметов вийшов до протестувальників, тоді до протестувальників ще було не страшно виходити. Цей «вихід» олігарха в народ підірвав українські ЗМІ. Ахметов заявив, що він готовий говорити з ними, але звинуватив їх у брехні - на початку мітингу один із організаторів у мегафон заявив, що олігарх зараз переховується в Лондоні. З брехні, сказав Ахметов, діалог починати не можна.

«Розмови» мільярдера з народом так нічим і не закінчилися. Фракція Ахметова у складі Партії регіонів так і не пішла ні на одну поступку аж до самої втечі Януковича. Ні на одну, навіть після 100 розстріляних. Мабуть, із прагматичних міркувань. Гроші люблять тишу і дружбу з владою. У часи президентства Януковича Ахметов за рахунок держвласності значно збільшив список своїх активів. Янукович був гарантом непорушності цих угод.

Після втечі екс-президента мільярдер продовжував мовчати, формально не підтримуючи ні одну зі сторін. Коли інші його колеги-олігархи з сумнівною історією капіталів напередодні вторгнення чітко визначилися, з ким вони: допомагали створювати батальйони територіальної оборони, купували амуніцію для армії, мотивували міліцію, Ахметов-власник, як він вважав «золотої акції», мовчав і дочекався, що акція знецінилася до нуля. Тепер замість інтелігентних євромайданівців доведеться говорити з люмпеном, тільки навряд чи вони зможуть довго слухати його промови про правду, брехню і робочі місця.