Спробуймо ще раз тверезо подивитися на сутність так званої «мовної проблеми» України – першого сигналу, який став причиною втручання Росії в справи нашої держави. Нагадаю, це втручання відбулося одразу після Сочинської олімпіади. Наслідуючи Гітлера, російська влада спочатку насолодилася олімпійським тріумфом і лише згодом вдалася до віроломної агресії Криму.

Так само зробив фюрер після ХІ Берлінської олімпіади в 1936-у. Схожих аналогій чимало. Саме мовний мотив став причиною Судетської кризи в 1938 р. (хоча про приєднання Судетської області до Німеччини не просив жоден із чехів чи німців!).

Ще одним прикрим збігом обставин слід визнати нищівну інформаційну війну з боку Росії. Як писав Еріх-Марія Ремарк, напередодні Другої світової німецька преса представляла читачам весь світ за межами Німеччини як ущербний і недолугий. Себто всім країнам залишалося тільки жадати завоювання з боку Німеччини (перечитайте «Ніч у Лісабоні»).

Саме тому британський принц Чарльз без вагань прирівняв Путіна до Гітлера і щойно підтвердив це у своєму листі-зверненні до росіян. І він має рацію! У надзвичайно коректній і уважній до кожного слова Європі йому досі ніхто не заперечив.

Для своєї безжальної агресії Росія обрала найважчий для України час. На початку весни наша держава була ослаблена тривалими подіями, надто схожими на громадянську війну. Тоді ми були шоковані численними жертвами, загрозою розколу і зраджені втечею президента-крадія. Весь світ плакав разом з нами.

Саме після цього наші північні (чи «старші»?) брати вирішили остаточно нас доконати. Що ж, це викрило їхні справжні наміри. Відтепер більшість українців вже не може всерйоз сприймати наше «братерство», культивоване за радянської доби. І «Арку дружби» біля Національної філармонії віднині називають «ярмом».

Давайте подивімося об’єктивно на міру законодавчого захисту української мови. У жодній країні світу, крім України, вона не захищена (включаючи Канаду та Росію, які, здавалося б, також можуть претендувати на це право). Нагадаймо, що йдеться про мову Шевченка й Котляревського, та й багатьох інших геніїв слова.

Якщо ж казати про російську, ця мова залишається державною для 153 мільйонів її носіїв від білоруського Бреста до далекосхідного Владивостока.

Та й на всій території України ніхто її не утискає (значить, додаймо до цього щонайменше 45 мільйонів). Де ж той шлях, який забезпечить виживання саме нашій мові? Чи вона може загинути, як і численні зниклі національні мови колишнього СРСР? Тепер замислімося, яка саме мова сьогодні найбільше потребує захисту в Криму, на Донеччині й Луганщині – російська чи українська?

Колись, ще замолоду я багато спілкувався з найстаршими представниками української діаспори із США («мельниківцями» та «бандерівцями»).

Вони казали мені: «Не переймайся, Сашко! Ми все одно переможемо, Україна подолає всіх ворогів! Адже ми нікому не протистоїмо, просто любимо свою державу. Наша справа – справедлива»!  Зізнаюся, що лише наприкінці травня 2014-го я остаточно повірив у ці одкровення.

Першим прозрінням для мене стала випадкова зустріч із китайцем, яка відбулася кілька років тому на вул. Шовковичній у Кижєві. Він запитав у мене дорогу, а я у відповідь привітався китайською, а потім перейшов на російську. Він мене не зрозумів! Аж потім з’ясувалося, що цей китайський студент говорить лише українською мовою! Наш спільний шлях тривав три квартали, весь час ми гомоніли літературною українською. Тоді я зрозумів, що наша мова має всі шанси на виживання.

Мені дуже сподобалися «зведені таблиці» з порівняльними добірками слів української, білоруської, польської та російської мов, які нещодавно з’явилися в соціальних мережах. Вони чітко демонструють, наскільки російська відрізняється від решти. Я б додав туди ще й словацьку. «Вбивчим» аргументом більшості росіян є те, що українська мова є «смішною». Тепер залишається розпитати сербів, хорватів і словенців, наскільки їх «смішать» сотні російських слів…

Знищення єдиної української гімназії в Сімферополі, агресивність східноукраїнських сепаратистів, шалена протидія з боку Росії й іронічна байдужість до мовного питання декого з тих, хто мешкає поряд з нами… Як подолати усе це? Шлях буде довгим, але вірю, що ми гідно переживемо лихоліття і назавжди залишимося українцями!