От дивлюся на Яценюка з його підкресленою демократичністю поведінки – рейсами економ-класами, стоянням у чергах, обідами у фаст-фудах – і це подобається. Зрозуміло, що з ним працюють піарники, що все це продумується, що існують відповідні технології. Зрозуміло також і те, що чимало людей така "показуха" дратує. Мовляв, це нещиро. Вони б, мабуть, хотіли чогось відвертого.

От що відвертого можна хотіти від політика, представника виконавчої влади? Колупання в носі? Матів? Популізму? Позерства? Що має зробити політик, щоб здатися щирим? Землю їсти? З вилами бігати? Та ні, все правильно робить Яценюк і його піарники.

Це ламання встановлених стандартів вічної зажраності та хронічної нескромності представників влади. Яценюк ламає цей стандарт, задає нову моду. Моду на що? Моду на нормальну поведінку, моду на те, що політик – найманий менеджер і поводиться відповідно до свого статусу. Скромно і стримано. Ніякого жлобського небожительства і рагульської бундючності. Посмішка, інтелект, прості жести, економія. Все правильно. Щирості слід шукати деінде.

Від політиків нам потрібно одне: щоб вони працювали на суспільство та державу і не оскотинились. Єдине, чого хотілося б нам, щоб Яценюку всі ці жести насправді подобались. Щоб він кайфував від німецького фаст-фуду і йому смакував братвюрст. Приблизно такого ж нам хочеться, коли ми дивимось порнофільм. Нам хочеться, щоб акторам подобався процес.

Ми проти механічного відбування номеру. Нам треба знати, що Арсенію Петровичу це важливо та приємно. І що він знає, що ми знаємо, що йому це важливо і приємно. Ja, ja, – пане прем'єре. – Продовжуйте в такому ж дусі. Ми дивимось. Ми спостерігаємо. Ви поки що молодець.