Цього тижня минає місяць з початку активної фази антитерористичної операції на Донбасі. Наступного тижня пройде два місяці з часу появи в цьому регіоні «зелених чоловічків». Здається, що ситуація впадає в стан стагнації, застою. Конфлікт може перетворитися із гарячого в заморожений, Донбас може стати таким собі українським Придністров’ям.

Такі настрої дійсно поширюються в українському суспільстві. Особливо вони популярні в рядах «диванної сотні», яка найбільш сміливо і завзято критикує всіх і вся за те, що ні влада, ні військові нічого не здатні зробити із терористами, яких насправді будь-яка нормальна армія легко б знищила за кілька годин).

Може, дійсно добре озброєна і навчена армія легше б справилася із терористами (хоча приклад Ізраїль – Хамас кидає тінь сумніву на цю тезу). Але в нас такої армії немає. Це ні в якому разі не може бути докором нашим військовим, які воюють як можуть з тим арсеналом зброї та умінь, які їм спромоглася дати наша держава. Не їхня вина, що нашу армію залишило напризволяще суспільство, яке чомусь вважало, що наша земля застрахована від можливих конфліктів.

Основний успіх цієї операції, яким можуть гордитися наші силовики – це мінімальна в таких умовах кількість жертв серед мирного населення. Це не тільки вдача з точки зору етичних міркувань. А й важливий фактор, який не дозволяє перерости цьому конфлікту у довготривалий. Адже саме пролита кров породжує бажання кровної помсти, що сприяє ескалації насильства і тоді маховик ненависті можна зупинити лише після повної поразки однієї із сторін (Чечня, Сербська крайна, Косово). Також це вагомий привід пишатися для наших вояків своєю компетентністю. Адже інші конфлікти такого типу неодмінно супроводжувалися жертвами серед цивільних. То можливо наша армія не така вже й погана?

Отже, при вже очевидно слабкій підтримці населення і відсутності передумов для її зростання єдиним фактором, який сприяє продовженню конфлікту залишається зовнішній -  саме бойовики, які вторгаються зі сторони Російської Федерації.

Варто перекрити цей трафік і конфлікт припиниться у зв’язку із відсутністю сторони противника. Звичайно дехто в паніці може сказати, що Росія може постачати гарматне м’ясо в регіон вічно. Але це не так. Насправді бойовики, які в’їжджають на нашу територію не збираються помирати за гроші, які на той світ не заберуть. І чим більші втрати вони нестимуть тут, тим менше буде добровольців на наступний завіз.

Тобто від поточного успіху операції залежить її подальша перспектива. Варто помітити, що ситуація розгортається на користь нашої сторони. Адже армію і спецслужби нова влада піднімала не з нуля, а з мінуса. Вони були не просто зруйновані, а й нашпиговані російськими агентами. Зараз ситуація вже краща, адже чи не кожен день ми отримуємо інформацію про впійманих ворожих шпигунів, а не наших силовиків (на початку операції ситуація була діаметрально протилежною). Наша армія отримує нове озброєння, екіпірування, та приводить в лад старе. От уже використовується авіація.

На черзі перекриття кордону. Жодна країна світу не може закрити кордон наглухо. Навіть США змушені були збудувати стіну на кордоні з Мексикою.

Якщо треба-буде, то і нам прийдеться будувати стіну, але на це потрібен час.

Питання за політичною волею влади ввести візовий режим з Росією, або повністю закрити кордон для проїзду. Потрбіно розуміти, що російська сторона негайно здійснить аналогічні дії у відповідь, що приведе до до критики влади тими громадянами, які часто відвідують Росію. Але заради збереження життя наших військових владі потрібно піти на цей непопулярний серед деяких верств населення крок. Жодні скиглення щодо людей, які пов’язані із Росією (країною-агресором) якимось зв’язками не можуть бути оправданням загибелі наших солдатів на фронтах АТО.

Конфлікт на Донбасі є всі шанси «загасити» найближчим часом, якщо продовжити рух у заданому напрямку, але додати сюди трішки більше рішучості зі сторони влади і менше критиканства, а більше корисних дій зі сторони суспільства.