Намагаємося виписати начебто останні штрихи у законі "Про вищу освіту" як одну зі спроб дерадянізувати і вивільнити цю галузь. Подають це переважно під сметанкою европеїзації вищої освіти. Проте для мене найкращою є та освіта, що виростає з власного кореня та інтересу. Її мета – національно свідома, інтелектуальна, високодуховна і моральна людина, що не перестає бути semper tiro ("завжди учень"). Таку людину можна назвати Учителем і Учнем водночас. Це двобічний рух: навчаючи, вчимося. Чого можна навчитися, коли на дорозі до знань застигають споживачі, пристосуванці, homo sovieticusy чи просто ділки-менеджери? Чи можуть вони запалити вогнем бажання вчитися і творити не для щоразу знецінюваних знань, а для життя? Отож у цьому сенсі визначальним є питання кадрової політики в освіті, що має лише дуже опосередковане законодавче врегулювання.

Наскільки ми готові усвідомити, що без належної кадрової політики у вищій освіті жоден закон не дасть бажаного висліду?

Надто довго ми воювали з основним московським "кадром" і агентом в освіті Табачником, що мав за основне завдання деукраїнізувати навчально-науковий та виховний процес і творити совка з "рускава міра" чи безликого космополіта. Чимало освітян легко піддавалося під таку колоніяльну картину світу.

Здавалося, з новим міністром станемо на інші рейки передусім на рівні адекватних призначень, себто віднайдення, повернення і плекання там ГІДНОЇ ЛЮДИНИ. Проте вкрай резонансним стало призначення Міністерством освіти і науки на посаду виконувача обов'язків ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України сумнозвісного з помаранчевих часів Станіслава Ніколаєнка.

Соціялістичний міністр освіти у 2005-2007 роки став шоком для інтелектуальної спільноти, особливо з огляду на очікування після помаранчевих подій розбудови національної (а не радянсько-соціялістичної) освіти. Логічно, що саме з цієї соціялістичної партії на чолі з О. Морозом тоді розпочався крах ідеалів помаранчевого Майдану. Зрада за прикладом соціялістів стала нормою політики. А далі вал фарисейства, відступництва змів на своєму шляху рештки очікувань людей помаранчевого Майдану. Тому й не дивно, що під час теперішнього листопадово-лютневого Майдану цей витвір радянської псевдоосвіти і науки бідкався про "варварський снос памятника Ленину в Киеве" як начебто свідчення "нецивилизованного, антиевропейского мировоззрения" і закликав, звісно, що москвоязичити: "Надо быть терпимее...к тем, которые выступают на русском языке" (з персонального сайту С. Ніколаєнка).

Коли ж врешті та "тєрпімость" буде проявлена до мови титульної нації, зокрема, на тепер окупованих українських теренах? ЗА УКРАЇНСЬКУ ТАМ УБИВАЮТЬ. Отже, вона основний маркер самостійности нації. Чи не через побутування російської мови ті терени так легко тепер окуповані "нашим стратегічним партнером"? І ось такий цінний радянський кадр, до речі, автор припису про можливість тестуватися у ЗНО мовами національних меншин (уявіть щось подібне у Польщі чи Росії), тепер очолив один із найпотужніших европейських аграрних вишів України. Чи такі освітні посили давав міністрові освіти Майдан? Це ж хто так міцно прикував нас до радянського добору кадрів у вишах?

Не менше резонансним є подальше перебування на посаді директора державної наукової установи Міністерства освіти і науки України "Інституту інноваційних технологій" О. А. Удода та його команди. Саме цій установі у часи горезвісного Табачника відводилася основна роль у наповненні освіти московським та антидержавним змістом. На вимоги десятків Всеукраїнських науково-практичних конференцій з проблем українського національно-патріотичного виховання здійснювати державницьке наповнення змісту освіти у програмах, підручниках та навчально-виховних заходах була не лише глуха стіна. Ця установа в особі її очільника брутально констатувала, що позиція сотень науковців і педагогів "у питаннях виховання підростаючого покоління, не співпадає з позицією Інституту інноваційних технологій і змісту освіти" (з листа відповіді Міжнародному благодійному Фондові сприяння розвитку української національної школи ім. Ярослава Мудрого від 25 жовтня 2013 року N14.1/ 10-3532). Зауважимо, що в цій недолугій відповіді відразу дві стилістичні помилки: "підростаюче покоління" замість "молодь чи юнь" і "співпадати" замість "збігатися".

На разі обмежуся лише цим радянським дуетом від освіти як промовистою вимогою негайної зміни кадрів у системі освіти. Далі буде.