Не думав, що доживу до того дня, коли буду прокидатися серед ночі, і, першим ділом, відкривати Інтернет в пошуках новин з фронту.

XXI століття… Світ наскрізь інформаційно пронизаний настільки, що одразу дізнаєшся, що де трапилося і по чому долар в Африці чи Болівії. Це я до того, що просто не розумію, як можна зараз зомбувати цілі народи. І частини одного народу. Дивлюсь в перекошені від ненависті обличчя «сепаратистів», які плюються словами про «фашистів», «бандєравцев», і «правасєкав», і не розумію, як їх вилікувати від цього вірусу?

Ну от уявімо, що раптом назавтра ми прокинулися, а озброєних ополченців-терористів-реконструкторів-казачков немає. Зникли. Перша думка - Слава Богу!

А потім друга - а як же нам далі жити з натовпом людей, які ненавидять українців?

Цією ненавистю заражені навіть діти. Бачив ролик, на якому малишня лазить з колорадськими стрічечками на брудних футболках і розказує про українців-фашистів.

Що воно розуміє? Що воно знає? Але переконане, що українці - вороги.  Зараз, коли струмочками і річечками тече потік біженців з республіки Лугандонії, все частіше задумуюсь, а чи варто їх приймати? Я не звір і розумію, що люди тікають від біди та війни. Але чому вони тікають не в омріяну Російську Федерацію, не до саатєчєствєнніков в Тулу і Рязань, а чомусь неодмінно до Львова, на крайній випадок до Києва? Тут же всі "бандьоравци-хвашисти"? А на сепаратистських мітингах вони дерли горло вигукуючи «Ра-сі-я!!!Ра-сі-я!!!». Чому вони втікають не в Сибір, де діє програма переселення саатєчєствєнніков, а до ненависних українців?

То що принесуть нам ці вимушені переселенці? Свою ненависть і «Ра-сі-я» вони тягнуть із собою до нас.

Буду щасливий, якщо помиляюся, і такі особи скоріше виняток. Але вже сьогодні читав про підтвердження своєї думки. Біженці з Лугандонії у Львові не бажають спілкуватися із львів’янами українською мовою і відверто розказують, які хороші і порядні «ополченці проти фашизму у Слов'янську і Горлівці» і як  треба поважати їхній «руській мір».

Гасло  «Усьо будєт Данбас!» скоро лунатиме у Львові і Києві на нових антиукраїнських зборищах? Я з жахом думаю, як на моїй рідній Черкащині з’явиться донецько-луганський анклав із біженців з Луганська, які принесуть із собою «руській мір», а згодом сепаратизм, «ополченців» із колорадськими лєнточками і, згодом, розпороті животи українських патріотів.

Може новому президенту варто домовлятися не про поступки сепаратистам, а про переселення носіїв руського міра в руській мір?