В Україні знову активно обговорюється питання необхідності членства України в Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Але, навіть, з урахуванням окупації Криму та відкритої військової підтримки діяльності терористів на Донбасі, далеко не всі в Україні ставляться позитивно до українського членства в НАТО.

Переважно цей негатив є відображенням постійної дезінформації з боку Росії щодо діяльності НАТО. Вона її активно поширює не тільки в Росії, але і на теренах України.

В Україні, насправді, дуже погано поінформовані щодо принципів побудови діяльності цієї організації, вимог до потенційних членів, порядку прийняття рішень.

Так, всі рішення в НАТО приймаються на умовах консенсусу. І це є запорукою урахування позиції, навіть, найменших країн – членів НАТО. Але це створює і величезні перешкоди для прийняття принципових рішень, таких, наприклад, як прийом в члени НАТО таких країн, як Молдова, Україна, Грузія.

Не секрет, що Росія має розгалужену систему впливу на політикум та бізнесові кола багатьох європейських країн. І їх позиція була вирішальною, коли в 2008 році Україні та Грузії відмовили в Програмі щодо членства в НАТО (ПДЧ).

На жаль, попри те, що Росія окупувавши Крим, фактично, зруйнувала всю післявоєнну систему міжнародної безпеки, в Європі залишається доволі багато відкритих та прихованих прихильників фашистського режиму Росії.

З урахування цього, шансів на те, що Україні вдасться хоча би розпочати ПДЧ, дуже обмаль.

Мені здається, що Україні варто зробити несподіваний для багатьох крок, який може суттєво змінити всю геополітичну картину Європи.

Україні корисніше не випрошувати членства в НАТО у лідерів європейських держав, які поводять себе доволі егоїстично та недалекоглядно. Значно доцільніше було розпочати активні переговори про підписання прямого договору про оборону зі Сполученими Штатами.

В цьому випадку не доведеться вмовляти всіх відкритих та прихованих симпатиків Путіна в Європі.

Крім того, і в Україні буде достатньо ратифікації у Верховній Раді. Подібний Договір не потребує винесення на референдум, на відміну питання про членство в НАТО.

Головне – це переконати США в доцільності такого кроку. Хоча, як на мене, таке рішення вигідне, як Україні, так і США та європейським країнам.

США в рамках НАТО доводиться узгоджувати свої кроки зі своїми європейськими партнерами. Враховуючи принцип консенсуса, це робити все складніше та складніше. Тому для багатьох – це стане вирішенням проблеми.

Європейці, з одного боку, справді, бояться дестабілізації України, тим більш повномасшатабної війни. З іншого - прийняття рішення щодо включення України в НАТО створюватиме проблеми у стосунках з Росією. Для США – це рішення дозволяє поставити під власний контроль зону Чорноморського басейну, та посилити безпеку у всій Східній Європі.

Крім того, потрібно розуміти, що ми доволі скоро станемо свідками руйнування останньої імперії – Росії. Це загрожує дестаблізацією всього європейського континенту.

Наявність договору з Україною дозволяє США забезпечити контроль за ситуацією на кордонах з Росією.

Багато хто вважає, що Адміністрація Президента Барака Обами не захоче це робити. Але, по-перше, восени відбудуться проміжні вибори до Палати представників та Сенату США. Є підстави вважати, що внаслідок цих виборів, республіканці отримують контроль за обома палатами Конгресу.

Серед її представників ця ідея може знайти доволі широку підтримку. По-друге, прийняття рішення про підписання Договору про оборону між США та Україною потребує значної підготовчої діяльності, як з боку України, так і США. Тому реалізувати цю ідею в будь-якому випадку вдасться не раніше 2015-2016 році.

А тут може статися, що Барак Обама погодиться на підписання такого Договору, тим самим увійшовши в історію. По геополітичній значущості та наслідкам такий Договір може стати визначальною подією першої половини 21 століття, і це не може не розуміти Президент США Барак Обама.

Головне зараз, чи готова політична еліта України піти на такий крок? Бо для цього потрібно буде вносити зміни до Конституції України, яка не дозволяє розміщення іноземних баз на українській території. Коли цю норму приймали, то розраховували, що це дозволятиме Україні зберігати мир на нашій землі. Але як бачимо, це не зупинило агресії з боку Росії – навпаки, спонукало до неї.