Кілька слів про інаугурацію і про “прийом”

В принципі, все було добре. До нашої революції, до Майдану бувало йдеш чи їдеш містом, і все ніби добре: каштани цвітуть, птиці співають, трава зеленіє… Але десь на дні душі все-одно пам’ятаєш, що країною твоєю керує чмо і відчуття повної внутрішньої свободи немає… Тепер, дякувати Богові, з цим все добре.

Про промову президента довго говорити не буду, вже всі відписалися, все також було абсолютно пристойно.

Багато людей обурені, що на прийомі було надто багато регіоналів. Ну да, було таке. Я особисто не схильний робити з цього трагедію. Хоч і був здивований, коли в перших рядах встрічающих замітив Ківалова. Він був такий радісний ніби знову став главою ЦВК. Даже подумалось, що саме він зараз буде оприлюднювати результати виборів, але обійшлося. По центральній ковровій дорожці гордо прокотився Ян Табачник. Він був без баяна… А зря. Міг би втнути якогось “камарінського”, чи як воно там, на честь ізбавлєнія страни од діктатора. А може баян і був, тільки спрятався в складках мускулістого торса… Юрій Луценко і Рінат жваво і весело обсуждали якісь минулі обстоятєльства. Мабуть говорили про те, як один колись хотів посадить другого, а другий – посадив першого, і про те, хто кого посадить в будущому…

Привітався з Леонідом Макаровичем Кравчуком і спитав у нього, як діла? – Все дуже добре, - відповів перший президент… Ага, думаю, - у тебе, Макарович, всігда все дуже добре… За любих режимів і властєй… “Дід” успішно капіталізував свою вкраїнську хитрість і пользується спросом. Як влучно зазначив мій друг Михайло Якобчук, варто Леоніду Макаровичу задрімать у якомусь кутку, як навколо нього відразу збирається якийсь круглий стіл…

Також привітався з Ігорем Валерійовичем Коломойським і виразив йому своє восхіщеніє. Хто б міг подумать, ще рік тому, що цей чоловік стане найбільшим патріотом України. Причому патріотом дії, а не бла-бла-бла… Ігор Валерійович був у світлому костюмі, вопрєкі требованію протокола. Мабуть, у такий спосіб, він показував, що весь цей гламур – тлєн, суєта і чепуха…

Прикро вразило те, що прекрасна половина інаугурації була вдягнута якось странно. І прямо скажемо – некрасіво. Не всі звичайно, але значна частина. Таке враження, що в “Санаханті” були якісь страшні скидки на страшні речі… Деякі дами були вполнє пристойні, а деякі – наче б то щойно зійшли з сторінок ragu.li.

На цьому тлі, абсолютно гарно виглядали перша Леді і дружина Арсенія Яценюка. Принаймні на мій грубий мужицький вкус… Все таки нам, мужикам, значно проще: піджак, ботинки, жутка укладка, приятний перегар… Так що звиняйте, дорогі жінки, за критику…

Пальму первенства в області одежі в моєму лічному рейтингу зайняв чоловік Галини Гереги. Він був у білому лакірованому піджаку цвєта непорочной дєвствєнності (принамні, так собі я її представляю)… Може це вешч, конєшно, дорога і красіва, ну я нє увєрєн. Думаю, Галина Федорівна, як людина підприємлива і економна, десь трохи наябує свою “половину” в плані покупок. Колись помню, в децтві мені мати в уціньонному магазіні купила картуз з верблюжой шерсті. Стояв він дві копійки. Ну щоб я його носив, вони з сестрою збрехали мені, що ця неапісуєма красота привезена з-за граніци контрабандним путьом… З тих пір ніяких картузів і шапок я ніколи не ношу.

В мене на них аллергія обману і маніпуляцій общественним сознанієм… Так це я до того, що герегин піджак, думаю, висів десь прямо коло того мого картуза… Щоб закінчить тему піджака, скажу, що, можливо, він був складений з пазлів, судя по структурі і дізайну. Возможно также, що він з крокоділовой кожі. Ну в такому випадку, це якійсь колгоспний крокоділ, що виріс на комбікормі й силосі, а Африку бачив тільки в книзі Корнєя Чуковського, з якого бригадір крокоділової бригади крутив самокрутки…

Короче, останній раз я бачив подібний матер’ял на сідєньях маршрутки, що везла мене 15-ть років назад “дорогою жизні” з Троєщини на Оболонь…

Неприємно вразило, що з самого ранку був к їпеням перекритий весь Київ. Даже якось подумалось, що це Янук приїде на інаугурацію… Нафіга? Думаю, це із-за іностранних гостєй, яких набилося пів-Інтерконтиненталю. В цьому ж готелі жили і овчарки охорони гостєй. Овчарки були худі, подтянуті і грусні. Ще вони воняли якимсь собачим потом. Одна з них хотіла підійти до мене й пожалуваться: нас не пускають в душ… Ну, мабуть, передумала… Пізніше мене переконали, що президент тут ні до чого, просто окруженіє перестаралося з безопасностю. Я повірив…

Петро Олексійович запізнився на прийом на півтори години. І нічого не сказав з цього приводу. Тут, я бачу, недодєлки з PR-ом. Бо якби це була Юля, то вона б сказала: любі мої, я перепрошую за запізнення, бо щойно я з ізраїльскої снайперської гвинтівки “Tavor TAR-21” у оптічеський пріцел застрелила послєднього сепаратіста, а потім сиділа і оплаківала його непутьову жизнь… А якби це був Олег Ляшко, то він би сказав: щойно я заколов вилами Стрєлкова, і мив вила з милом, бо треба щоб політики самі мили свої вила, а ви всі – тунєядці і подонки, пашлі нахуй отсюда…

Петро Олексійович нічого цього не сказав, ну може воно й краще, без пафосу… До того ж у президента, якраз тоді народився внук, то йому можна пробачить запізнення. Бо внук, це така вешч, що важливіша за інаугурацію…

На прийомі подавали вино “Інкерман”. Це було патріотично, ідєологічеськи грамотно і даже геополітично. Бо марка, наскільки мені відомо, зареєстрована в Криму, а саме вино – одеське. Патріотично, ну не вкусно. Я одпив кусок, ну дальше не зміг. І вообще, не побоюсь етого слова, - гавно не вино (простіть мені, любимі мої одесити наглий утончьонний гурманський снобізм)…

То ми поїхали в Гуд-вайн, купили там нормального італійського вина (ісключітєльно в форматі євроінтеграції) і поїхали на дамбу купаться і випивать за нову епоху. Ми пили за нового президента, і за те, щоб у нас все вийшло. Бо це не лише його перемога, це наші сподівання, мрії і надії… Будьмо!!!