Останнім часом багато говорять про те, як роками знищувалася українська армія, контррозвідка та спецслужби, як туди інкорпоровувалися іноземні агенти, як зростала кількість «паркетних» генералів, не здатних не те, що ефективно керувати військами чи спецпідрозділами, а навіть не готових вчасно віддавати мало-мальськи розумних наказів, спрямованих на захист самих себе.

Проте ані пари з вуст про те, як розвалювалася Дипломатична служба. Коли я в далекому 1997 році, будучи молодим юнаком, прийшов в МЗС з червоним дипломом харківського ВНЗ, тодішній начальник Договірно-правового управління О.Моцик розгледів щось таке в моїх палаючих очах, що дало перепустку в дипломатію. І таких як я була більшість, причому з різних регіонів України, від Донецька до Львова. Ми, в прямому сенсі цього слова, бігли на роботу задовго до початку робочого дня і йшли по домівках, ледве встигаючи на останнє метро. Ми були об'єднані ідеєю розбудови України, відстоювання інтересів наших громадян та підприємств за кордоном. Працювали хоча й за копійки, проте зі святою вірою, що ситуація з фінансуванням поступово покращуватиметься, що насправді так і відбувалося.

Нині ж стан речей в МЗС давно вже діаметрально протилежний. Мало хто йде працювати за ідею, в основному інтереси меркантильні – потрапити за кордон у якомога заможнішу країну, напрацювати контакти, мати достойний рядок в трудовій книжці, чи просто тому, що так тато чи мама порішили. Справжні ж профі хвилями перетікають у бізнес, перебувають в громадських організаціях, міжнародних інституціях, політичних партіях тощо. Особливо ситуація стала загрозливою протягом останніх декілька років при міністрах, які або не могли або не хотіли хоч якось відстоювати престиж Дипломатичної служби перед керівництвом держави.

За режиму Януковича дипломатія взагалі крок за кроком планомірно перетворювалася в такий собі технічно-туристично-пропагандистський орган, - обслуговуючий персонал для «панів» з Банкової та Грушевського. Зустріти в аеропорту, – будь-ласка, показати краєвиди країни акредитації, - ізволітє, донести черговий пасквіль на опозицію до керівництва країни перебування, – без проблем, промовчати, коли режим саджає по тюрмах неугодних та вбиває протестуючих проти свавілля власних громадян, - нормально…

І це все на фоні тотального зубожіння системи. Матеріально-технічне забезпечення нижче плінтуса, часто густо доходить до того, що дипломати за власні кошти змушені закуповувати навіть папір, щоб роздрукувати тези до бесід урядовцям, постійні необґрунтовані скорочення та реорганізації, призначення на відповідальні посади "блатних", рівень заробітної платні як в Києві, так і за кордоном, вищий хіба за ті, які отримують представники КНДР, навіть дипломати з вічно нестабільних африканських країн забезпечуються на порядки краще. Про ініціативу ж чи креатив годі й говорити…

То що ж робити в цій ситуації п’ятому Президенту України, який відповідає за зовнішньополітичну сферу?

Рецепти насправді універсальні:

1) Призначити Міністром авторитетного дипломата - менеджера. Його мають сприймати як рядові співробітники Дипломатичної служби України, так і урядовці, працівники АП, апарату РНБО, наших спецслужб тощо. Водночас, він має бути достатньо підготовленим і для того, щоб з ним на рівних говорили й представники міжнародної спільноти – ЄС, США, і, що наразі архіважливо, - Росія. Вибір – прерогатива глави держави. Проте кандидатів достатньо. Оптимальні, - Валерій Чалий, Олександр Чалий, Роман Шпек. Є й інші.

2) Поставити перед новим міністром завдання провести реформу системи МЗС, взявши за взірець найуспішніші європейські моделі. Дипломатія має навчитися працювати як годинник, не очікуючи письмових вказівок з верху поштою, діяти на упередження, якісно і системно.

3) Зобов’язати Уряд вжити всіх необхідних заходів для того, щоб престиж Дипломатичної служби було піднято на належний рівень. Таких питань як матеріально-технічне забезпечення, рівень грошового утримання дипломатів, перетягування канатів іншими центрами вироблення зовнішньополітичних рішень тощо, не має бути й в помині.

4) Надати Міністру Carte blanche на генерування ідей, ініціатив та планів по відновленню в першу чергу балансу безпеки, але й по піднесенню іміджу країни у світі, по економізації зовнішньої політики, створенн. дієвих інструментів захисту громадян України та бізнесу за кордоном, освоєнню нових ринків збуту, залученню нових інвестицій, технологій тощо.

5) Організувати атестацію працівників та на конкурсних засадах залучити "свіжу кров" в систему. Заскорузлі кадрові авгієві конюшні мають бути почищені невідкладно. Ті, хто звик до одобрямсів, пливе за течією, безініціативний, лояльний до будь-якої влади, чи готовий пасивно спостерігати за тим, як гинуть на майданах люди, має піти на ринок праці, шукати роботу в інших сферах. У дипломатію ж мають повернутися амбітні освічені люди з родзинкою, з палаючими очами і вірою в європейське майбутнє країни.

Виклики перед Україною стоять безпрецедентні. Щоб подолати їх, треба не лише займатися армією, міліцією та іншими правоохоронними органами. Наразі час нарешті відродити Дипломатичну службу!

Це непросте завдання має посісти гідне місце серед пріоритетів глави держави й неодмінно нового Міністра. Благо мова йде не про понад 300 тисячну армію міліціонерів, а про доволі мало чисельну касту дипломатів. Вони весь час на передовій, їм найскладніше. Тому вони мають право на те, щоб держава про них дбала. У відповідь же неодмінно матимемо якісно інші результати. Кожен громадянин буде відчувати себе захищеним за кордоном, кожен бізнесмен завжди отримає підтримку, а Україна, як держава, буде шанованою в світі.