Підслухала в кав'ярні історію з сусіднього столика. Солідний мужик розмовляв зі своїм хендс-фрі. Знаєте, як ото людина йде вулицею чи десь обідає, дивиться в порожнечу і час від часу тій порожнечі каже: "Що значить не вистачає грошей на бетон? Що значить не вкладаються в строки?"

Ну, загалом, цього разу солідний мужик розповів порожнечі, а заодно і мені, що ніби деякі російські навкологазові менеджери – не Ротенберги, а так, дрібні міліонери – перед тим, як лягти спати, стають на коліна та моляться, щоб в Росії забрали чемпіонат світу з футболу, той, що 2018-го року.

Бо вже навіть якщо красти, то нема звідки. І мужик сміється разом з порожнечею над тими дурними мільйонерами, які не розуміють свого футбольного щастя.

І мені так захотілося, щоб той мужик з бетоном повернувся до мене та спитав щось на кшталт: "Правда ж дурні?".

Бо тоді б я йому розповіла, що в Бразилії, де вже сьогодні розпочнеться Чемпіонат світу з футболу, замість свідомих мільйонерів – свідомі мільйони.

З 2007-го року, коли бразильцям віддали Кубок світу, вони почали від нього масово відмовлятися. Отак брали, виходили на вулицю мільйонами, і відмовлялися. Не чиновники з міністерств, ясна річ, а звичайні жителі країни. Вони – неймовірні диваки – хотіли не спортивне свято для всіх, а, скажімо, доступне житло для всіх. Чи бодай чисту питну воду для всіх. 

Ба більше. Я б йому розповіла, що країни, де вже провели великі спортивні свята, мріють відкрутити час назад та вбити ту геніальну людину, яка одного дня стукнула кулаком по столу і сказала: "О, а давайте подамо заявку на проведення Олімпіади!".

Засумнівався, мужик з хендс-фрі? Запитай в ПАР. Чи в Греції. Чи навіть в успішної Норвегії, де за рік після проведення зимової Олімпіади в Ліллехаммері закрили 40 відсотків готелів.

Їх відкрили саме під туристів, які теоретично мали б похапцем кинутися в країну після свята зимового спорту. Про туристів я б йому теж розповіла.

От уяви, сказала б я йому, скільки туристів приїздить до міста в рік Чемпіонату світу. А тепер уяви, скільки приїздить в рік, коли ніякого чемпіонату світу немає.

Яка різниця, як думаєш? В межах статистичної похибки. Тобто – різниці жодної. Гірше того. Якщо Ігри приймає туристичне місто, туди дістається на 10-15 відсотків менше людей, ніж у звичайний рік.

Чому, запитає в мене здивований мужик з хендс-фрі. А тому що туристів відлякують потенційні натовпи, високі ціни та необхідність бронювати номери в готелі за чотири роки.

"Альо, Львів, - каже мій мужик в порожнечу. - Можна замовити столик на дві тисячі двадцять другий рік?"

А місцевий бізнес, який не може заробити на спорті чи навколоспорті, взагалі згортається на цей клятий зимовий чи літній місяць.

Чи пропонує йому держава якусь компенсацію? Ніфіга. Обов'язково я б йому розповіла і про "білих слонів". Всі ж знають про небезпеку "білих слонів"? Ні? Погугліть, дуже цікава штука.

Якщо коротко, то це коли країна побудувала величезний, дорогезний новий стадіон під футбольний ЧМ чи там Олімпіаду, а після закінчення свята спорту на тому стадіоні в кращому випадку виростає стихійний ринок ширнепотребу, а в гіршому - кажани гидять.

Дивись славне місто Йоханнесбург чи навіть заможний Пекін, в якому знаменитий стадіон "Ластівчине гніздо" вже чотири роки виправдовує свою назву.

І от, коли вже мужик з хендс-фрі геть зблід та виколупав з вуха той свій навушник, я в нього запитаю: "А знаєш, скільки міст зняли свої заявки на проведення Олімпіади в 2022-му році? Чотири. І знаєш, що це за міста? Мюнхен, Давос, Стокгольм та Краків.

Чотири багатющих європейських країни розвели руками та сказали: "Ні-ні-ні, панове, викидати гроші на вітер ми не хочемо, вибачте".

По-справжньому боротимуться й надалі за п'ять різнокольорових кілець на своїх флагштоках лише Пекін та Алмати. Чи зняла Україна – Україна без Криму, Україна з Донбасом, Україна, якій повертати багатомільярдні борги – свою заявку? Ні.

Чому ж, запитає мене мужик з хендс-фрі. А я не знаю.