19 червня Киврада збереться на третє засідання. В порядку денному – обрання секретаря КР та формування постійних комісій. Комісії Київради співставні з комітетами парламенту – в інституціях обох рівнів вирішуються питання, що є ключовими для міста та для держави. Інша схожість полягає в тому, що за головування як в комісіях, так і комітетах ВР точиться гостра боротьба.

Щоб краще зрозуміти, якою є вага постійної комісії КР, згадаймо пріснопам’ятний земельний дерибан, який почався 1 жовтня 2007 року, а відтак мав ще декілька «рецидивів». У той день депутати передали компаніям та приватним особам величезні земельні наділи. При цьому серед землевласників опинилося кілька сотень студентів, які отримали по десять соток київської землі кожен.

Пізніше тодішній секретар КР Олесь Довгий цинічно назве оборудку «допомогою молоді», хоча кожний знав, що спудеїв використали як групу підставних осіб. Вони отримали землю винятково з метою її негайного перепродажу. Відомо, що студенти-посередники отримали за участь в операції по 150-200 доларів, а от сума, на яку було пограбовано тоді увесь Київ, не порахована й дотепер.

Тільки 1 жовтня 2007-го у приватні руки було передано 2,5 тисячі гектарів землі, тож ціна питання, згідно із тодішнім ринком, вимірювалася мільйонами доларів. При цьому дозволи на землевідводи видавалися без жодних експлікацій, тобто без документального унаочнення того, де міститься ділянка й з чим вона межує, з якою метою передається власникові тощо.

Восени 2007-го бидляче самоправство тодішньої прочерновецької більшості дійшло до того, що на одному з засідань депутат-«регіонал» проголосив: «Сьогодні день народження нашого колеги , давайте подаруємо йому клаптик землі». І Київрада слухняно проголосувала «за».

Між тим відповідати за дотримання правил, за надходження експлікацій, за перевірку претендентів на паї мала б одна з комісій Київради – земельна. Зрозуміло, що той, хто входить до її складу (чи, тим паче, очолює її), має ключі від раю.

Те саме стосується і бюджетної комісії. (Чому – пояснювати, думаю, не варто). Дехто зараховує до п’ятірки найбільш ласих посад КР й крісла голів транспортної комісії, комісії з питань власності, регламенту тощо. Доволі «жирними» є й комісії з питань торгівлі та промисловості, хоча земельній та бюджетній вони, безумовно, поступаються.

А задніх пасуть – само собою зрозуміло – комісії з питань культури, «сім’ї-молоді-спорту» та гуманітарної політики. На культурі не розживешся – це не землю дерибанити й не бюджет «пиляти». Хай там як, а саме роздачею «козирних» і не надто комісій Київрада й заматиметься вже найближчого четверга.

Іронія долі: без малого сім років тому одна з малочисельних фракцій Київради (під назвою «Блок Кличка «Пора»-ПРП», яка мала лише 14 мандатів) протистояла, як могла, земельному дерибану. Принаймні, так це виглядало зі сторони. Лідер згаданої фракції Віталій Кличко кинувся оскаржувати рішення Київради про землевідводи до Адміністративного суду, який відхилив його позов через невідповідність юрисдикції.

А соратники Кличка у публічних коментарях заявляли про потребу звернутися до правоохоронних органів та закликати інвесторів не купувати крадені гектари. Інколи наївні, а інколи юридично безграмотні ходи «кличкістів» не повернули у власність громади ані квадратного сантиметра землі.

Що ж до підтримки у Київраді, то там Кличку спертися було ні на кого: найбільшу фракцію 2006-2007 рр. – «Батьківщину» (котра отримала 41 мандат, тобто третину голосів у КР) – «кличкісти» постійно звинувачували у колаборації з Червновецьким.

Звинувачення були не безпідставними, але адресувати їх тільки «Батьківщині» було б неправильно. Фракція Черновецького та ГАК за рекордно стислі строки не лише сформували постійну більшість «під себе», а й зуміли «вмотивувати» ту категорію депутатів КР, яка приєднувалася до них ситуативно. Наприклад, під час голосування «земельних» питань. Землю крали, продавали й нею ж розплачувалися з морально нестійкими опозиціонерами.

Тож кому, як не «УДАРу», знати і пам’ятати про несправедливість, допущену колись, й про потребу боротьби з нею? Тим паче тепер, коли важелі, необхідні для такої боротьби, – цілком й повністю в руках соратників Кличка. Цьогоріч «УДАР» провів до КР не якихось «жалюгідних» сорок депутатів, як «Батьківщина» на попередніх виборах, а майже вдвічі більше.

Проте корона на голові і скіпетр у руках мають дивовижний психосоматичний вплив на особистість: те, з чим ти боровся, будучи упослідженим, при отриманні влади видається вже не таким огидним. Ба навіть прийнятним. І навіть корисно-необхідним. Так стається не завжди, але досить часто.

Мої джерела в Київраді кажуть про те, що хоч нині торги за головування у комісіях тривають, крісла вже фактично розподілені. Й жодне з них не дістається теперішнім опонентам Віталія Кличка – їм не відходить ані земельна, ані бюджетна, ані майнова комісія.

Ремарка на полях: цікаво, що депутат від «УДАРу» Андрій Странніков воліє взагалі не помічати опозицію. Він говорить медійникам, що «більшість та меншість існують в тих радах, де є конфлікт», забуваючи при цьому, що більшість та меншість існують передусім там, де є демократія.

Твердження Страннікова лишаються на його сумлінні, мене ж більше цікавить фактаж, який полягає в тому, що про опозиційність до «УДАРу» вже заявили «Свобода» та Радикальна партія Ляшка. Остання, до речі, сподівається, що до них приєднаються й представники «Батьківщини», «Нового життя» та «Демальянсу».

Зрозуміло, що ці мініфракції (а подекуди й «мікро-», адже «Демальянс» провів до КР лише двох депутатів), навіть докладаючи максимум зусиль, не зможуть протистояти тій політиці, яку у Київраді запроваджуватиме «УДАР». Але, як і всі інші фракції, вони мають однакові права та обов’язки.

Нинішня опозиція в Київраді хотіла б так само здійснювати нагляд за найбільшою провладною фракцією, яка, до того ж, делегувала «свою людину» в мери Києва, і яка, майже напевно, обиратиме секретаря КР також зі своїх лав.

Таке засилля «ударівців» на ключових столичних посадах починає напружувати тих, хто не перебуває в ейфорії від Віталія Кличка. «УДАР» все гребе від себе», – говорять у «Демальянсі». Там сподіваються, що з 14 комісій опозиція головуватиме бодай у трьох, але при цьому прекрасно розуміють, що ці три комісії не матимуть жодного стосунку до розподілення коштів чи контролю за їхнім рухом.

Тим часом Андрій Лозовий з Радикальної партії говорить, що його фракція претендуватиме на бюджетну та регламентну комісії. У «Свободи» майже подібний wishlist – Юрій Левченко говорить про бюджетну, земельну та майнову комісію. Володимир Бондаренко з «Батьківщини» теж не проти покерувати бюджетом. «Самопоміч» Садового не визначилася з конкретикою, але головувати бодай в одній з комісій вона хоче напевно.

Але пан Странніков вже розставив усі крапки над «і». Зацитую один з його коментарів: «Представники УДАРу будуть, я думаю, очолювати такі ключові комісії, як бюджетну і комісію з питань місцевого самоврядування. Земельні питання, комунальна власність – ці впливові комісії, за які ми несемо відповідальність, повинні очолювати також ми. Адже нам уже доручили, довірили владу, і ми повинні нести відповідальність».

Між тим владу й відповідальність не гріх би й поділити на всіх. Адже й «Свободі» з «Демальянсом», і «Самопомічі» з «Новим життям» теж доручили дещо важливе. Тут ж таки владу і відповідальність. Меншою мірою, щоправда, але доручили. «Бити» «маленьких» – дуже неспортивно. І дуже нагадує методи Черновецького&Ко, від яких свого часу стогнав Блок Кличка (коли й сам був «маленьким»).

Народна мудрість каже, що нема гірше пана, ніж з хама. При перекладі на парламентську мову це звучить так: з правильної (буцімто) меншості інколи виходить зовсім нікудишня більшість. Й відрада тут тільки у тому, що влада й опозиція дуже легко міняються місцями. Шкода лише, що ані перших, ані других, це, як правило, нічому не вчить.