Не шукайте правди на Донбасі. Її там більше немає. Відтоді, як до рук узято першу зброю і вбито першу людину, правда втратила увесь сенс. Правда за тим, хто направив зброю в лоб або живіт, хто викрав машину, застосувавши силу, хто, скориставшись моментом, відчув себе всесильним богом і почати вершити власний суд.

Влади в регіоні немає. Сама так звана ДНР контролює тільки будівлю Донецької обласної адміністрації, а на іншу частину міста наводить паніку і страх.

Місто загрузло у мороці. ДНРівці ведуть денний і нічний дозор.

Однак вони самі нарікають: місту не вистачає кадрів боротися зі злочинністю: мародерством, пограбуваннями, вбивствами тощо. Лише за добу в місті, за даними МВС, зареєстровано: один факт викрадення людини, два факти незаконного заволодіння авто, підпал автомобіля, викрадення вогнепальної зброї, три  пограбування та сім крадіжок.

Так, у Ленінському районі група невідомих у камуфляжній формі і масках, озброєних автоматичною вогнепальною зброєю, проникла на територію заводу і, погрожуючи охороні автоматами, викрала з камери зберігання зброї два пістолети «Макарова» і п’ять пістолетів «ТТ».

Ось у місті Р. Луганської області вирішили вести свій суд. Місцеві жителі вирішили покарати так званих мародерів привселюдними тортурами, відшмагавши молодих людей на очах у всього міста за грабунки. «Адже міліції немає, треба ж тримати порядок у місті», - ратують місцеві жителі.

А ось ще один випадок із Донецька:

- У мене сьогодні забрали машину. Кажуть на потреби ДНР. Що ж мені робити, куди дзвонити? - переживає одна з дончанок.

- Ну, хочеш, можеш, зателефонувати на гарячу лінію ДНР, - саркастично відповідає місцева журналістка.

Міліції, звичайно, в регіоні немає. Ні в Донецькій, ні в Луганській областях. Альтернативи їй теж немає ніякої.

У ДНР заявляють, що на території області діють кримінальні угруповання, які видають себе за представників ДНР і таким чином знеславлюють їх.

Так, на території Донецької області «офіційно» (виходячи з термінології ДНР) діють чотири угруповання: «Оплот», якого залишилося не так вже й багато, переважно вони перебувають у Донецьку; батальйон «Схід», який складається з добре підготовлених військових із Кавказу, росіян і деяких завербованих місцевих; Російська православна армія і так зване народне ополчення. Решта, як ви розумієте, діють, «неофіційно». Скільки їх і наскільки вони можуть бути небезпечними, оцінити складно.

У Луганській області, за підрахунками «Інформаційного опору», тільки великих подібних організацій є дев'ять.

Будь-який підліток може взяти до рук зброю. Зробивши такий крок, він відчуває силу і йому буде важко відмовиться від неї. Адже зброя йому приносить те, чого не було раніше: впевненість у собі і в завтрашньому дні, впевненість у безкарності, а головне - багатство. По суті, зброя йому замінила державу.

Страху немає. Є дика ейфорія від позірної свободи. Немає влади, є тільки видимість, яку вони отримують від покровителів і з потоків спотвореної інформації.

Немає ні права, ні свободи, ні цінності людського життя, що в ХХІ столітті є найціннішим. Не російський газ, не золоті батони Януковича, не футбол Ахметова, а життя окремо взятої людини.

Регіон і без того перетворився на Сомалі. Бойовики забирають дітей і відвозять їх у Ростов, беруть людей у полон, обмінюючи їх на своїх «співтоваришів», ніби людина це розмінна монета.

Хто судитиме, хто проводитиме розслідування, хто розбиратиметься? Ніхто. У ДНР інша мета й інші завдання: ламати - не будувати.

Самі ж жителі, чи готові вони в ситуації війни ухвалювати зважені прагматичні рішення і брати на себе відповідальність за своє місто і за людей, які там живуть?

І коли, нарешті, прозвучить наказ скласти зброю, чи всі погодяться з цим?