Британці якось були шоковані надзвичайною новиною: Її Величність королева, матінка нації, не може поїхати у жоден закордонний візит чи на вікенд, оскільки... не має паспорта. Усі тамтешні таблоїди обсмоктували цей „прорахунок” демократії, позаяк, попри авторитет і шанобливість, що ними заслужено, як на мій погляд, користується Єлизавета, відсутність банального папірця означає її особливий статус, порівняно із іншими громадянами вільної країни...

На відміну від Сполученого Королівства, українська еліта не переймається проблемами виїзду. Тут навпаки, – кожен, хто дістався владних вершин, тримає у шафі по кілька паспортів, – про всяк випадок, наприклад, аби мати змогу хутенько „змотати вудочки”, коли до керма прийде політичний опонент або вчорашній бізнес-конкурент.

Тим паче, що перед виборами самі ж політики нагнітають паніку у лавах своїх неприятелів, обіцяючи „зламати хребти”, вдягнути „колючі рукавички” тощо. Тобто проблеми демократії, що у Великій Британії, що в країні існують, але із точністю до навпаки.

Я не маю сумнівів, що королева отримає свого паспорта, влаштувавши при цій нагоді гучне святкування. Таким чином дріб’язок дисбалансу демократії буде відкореговано. Але мене гризуть сумніви, що чимало нинішніх українських діячів, - з партії колишнього диктатора і «примкнувших» до неї червоних, - яким би терміново пакувати валізи і переказувати набуті під час виконання владних повноважень статки в офшорні зони, не скористаються можливістю еміграції. Не тому, що не зможуть: скільки карних злочинців безперешкодно перетинали кордон, ховаючись від слідства, й досі розкошують у столицях навіть дуже дружніх держав. А тому, що у виїзді відпаде потреба, бо по інавгурації майбутнього Президента вже почалися знайомі коломийки про потребу консенсусу еліт.

Дехто просто й банально перекинеться у табір переможця, переконуючи надто цікавих у тому, що роками працював „у підпіллі”, розвалюючи таким чином прогнилу систему із середини, дехто гратиме роль „потішної опозиції”, благо воно, це амплуа, розписане по нотах ще за часів правління Кучми.

А більшість з тих, чиї партайгеносе спокійно входять в уряди терористичних «республік», хто живить сепаратистську вакханалію грошима і «креативними» ідеями, привезеними з Москви, волатимуть про «європейські стандарти демократії» і утиски права на власну думку. Хіба не так вони чинили учора, з усіх сил блокуючи закон про односторонню демаркацію кордону з агресором, який, по суті, є їхнім духовним наставником?

Якщо залишити статус кво, якщо негайно не заборонити бурхливу державотворчість Симоненка, Єфремова та інших одіозних персонажів, то країна ще п’ять, а то й десять років тупцюватиме на місці, бо міцний фундамент системи, яка гарантує тим, хто зміг потрапити в когорту обраних, зону комфорту і безтурботності, дозволяє їм таку розкіш. Не даремно ж вже нині, коли загал вирує від пристрастей та дискусій довкола майбутнього країни, коли що не день, то нові сім’ї ховають загиблих воїнів, а десятки тисяч переселенців змушені шукати даху над головою, викинуті з насиджених гнізд, за лаштунками великої політики вже вирішують, хто кому "до пари".

Але така вже у нас демократія. Їдь куди заманеться, якщо тобі тут зле. І їдуть, лише чомусь не ті, кому б це вартувало зробити...