Було це років з десять тому. Їхав я у маршрутці з Рівного до Острога. Шофер виявився «народним інтелектуалом». Біля нього була купка таких видань, як «Интересная газета». І він був не проти поговорити про «високе» із пасажирами. Якраз знайшовся для нього співбесідник, теж такий собі «народний інтелектуал». Шофер сказав, що він прочитав, ніби мають зміститися полюси й північний полюс опиниться там, де зараз є Сполучені Штати Америки. Його співбесідник зрадів. Сказав, що так і треба тим американцям, бо вони – протестанти. Потім цей співбесідник почав розтікатися мислію по древу. Договорився до того, що ніякої України немає, а є тільки Русь. …Що Україну вигадав «жид Грушевський». При чому говорилися це українською мовою. І, судячи з усього, цей «народний інтелектуал» походив із якогось волинського села.

Я поцікавився, звідки цей чоловік набрався такої мудрості. Той, у свою чергу, щиросердечно признався: у Межирицькому монастирі. Мовляв, цей монастир є «оплотом Русі». І він туди постійно ходить на богослужіння, слухає проповіді. Звісно, Межирицький монастир є «канонічний», Московського патріархату. Знаходиться він якраз неподалік Острога.

Тоді цю історію я сприйняв як такий собі комічний курйоз. Хіба мало є диваків, «народних інтелектуалів»? І хіба їх більшість людей сприймає всерйоз?

Виявляється, я помилявся…

Зараз згадані ідеї, які загніздилися в голові «народного інтелектуала», не просто озвучуються й пропагуються, а й служать своєрідною ідейною основою для проросійського тероризму в Україні.

Пропагуються вони на самому високому церковному рівні. Так, зокрема, майже ті самі ідеї (правда, в дещо окультуреній формі) озвучив московський патріарх Кирил в своєму посланні «до Повноти Руської Православної Церкви», яке з’явилося 17 червня цього року.

Майже чотири місяці ведеться неоголошена війна між Росією й Україною – країнами, де православ’я є домінуючими віровизнаннями. Росія окупувала Крим, всіляко допомагає проросійським терористам-сепаратистам на Донбасі, які часто спекулюють на «православній ідеї», а патріарх ніби в рот води набрав. Тільки тепер розродився посланієм.

Чи випадково?

В українських мас-медіа про це послання було написано чимало, в т.ч. і в газеті «День» з’явилася стаття С. Грабовського, де були проаналізовані історичні та географічні одкровення від патріарха Кирила. Він у цьому посланні лише раз вжив слово Україна. Та й то в сенсі територіальному – подібно як і вжив назви Донецької та Луганської областей. Натомість, у посланні постійно говориться про Русь як про актуальну етнічно-культурну й політичну спільність. А Україна ніби є частиною цієї «історичної Русі». Відповідно, збройний конфлікт на Донбасі трактується як «міжусобна битва» «у південних межах історичної Русі».  

Для чого проводиться така думка? А ось для чого. У посланні читаємо наступне: «Уроки історії також показують, що міжусобна війна завжди породжує загрозу підкорення Вітчизни зовнішнім силам. І у давнину, і нині перед нами постає в таких випадках небезпека втрати справжнього суверенітету народу». Як бачимо, тут уже мова ведеться про один народ Русі. Напевно, російський. Якщо відкинути деяку церковну термінологію, то маємо думку: мовляв, усобиця на «історичній Русі» призведе до загарбання її Заходом, який не хоче признавати наших «моральних, духовних і культурних цінностей».

Правда, Захід давно вже «завоював» московських покровителів московського патріарха. Бо і рахунки в банках тримають вони на Заході, і дітей посилають туди вчитися, і самі часто люблять у західні краї їздити… Зрештою, і сам патріарх не проти пошикувати дорогим годинником західного виробництва на своїй правиці, і на шикарному авто, виробленого на «бездуховному Заході», проїхатись. Отакі «моральні, духовні й культурні цінності»!

Патріарх закликає: «Звертаюсь до всіх, від кого залежить прийняття рішень: негайно припиніть кровопролиття, вступіть у реальні переговори для встановлення миру й справедливості». Здається, це головний месиджпослання. Але чи не ховається за цим благим закликом підступність. Адже не секрет, що на Донбасі спеціально посилають воювати найманців з Росії. З Росії сюди передається зброя, в тому числі й новинки військової техніки. Терористи, підтримувані Росією, зовсім не збираються вступати в переговори. Як і Росія не збирається відмовлятися від їхньої підтримки. Натомість, з боку російського керівництва постійно, як заклинання, звучить: припиніть воєнні дії на Донбасі. Припинити, звісно, має українська сторона, щоб дати можливість терористам украпити свої позиції. І ось до цього хору фальшивих миротворців приєднався Кирил. Чи не є це виконанням політичного замовлення Кремля?

До речі, в посланні є такі слова: мовляв, Руська православна церква «виконує місію, ввірену їй Господом Ісусом Христом, а не замовлення або доручення з боку тих чи інших політичних сил. Тим і відрізняється вона від деяких релігійних за назвою, але мирських по суті організацій». Коментувати ці слова не хочеться. Лише пригадується російська поговірка: «На Сеньке и шапка горит».

Проте послання Кирила було не просто «увєщіванієм» своїх вірян. Це, очевидно, сигнал для керівництва Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Буквально через два дні, 19 червня, синод цієї філії Руської православної церкви провів засідання, на якому було зроблено низку промосковських кроків. Зокрема, були прийняті два звернення в дусі посланія патріарха Кирила. Хоча не лише це. Було прийнято низку кадрових рішень, які засвідчили вірність УПЦ МП промосковській лінії. Так, звільнили з посади юриста Київської митрополії В. Волинця, який свого часу виступав проти промосковських змін до статуту УПЦ МП. Звільнили також з посади ректора Ужгородської духовної академії архімандрита Віктора (Бедя), котрий відверто декларував свої проукраїнські погляди, а своїх студентів виховував в українському патріотичному дусі. Очевидно, нинішньому керівництву УПЦ МП сприйняло сигнал, поданий у посланні патріарха Кирила і відреагувало відповідним чином – у традиціях запопадливого малоросійського москвофільства.