Чим і коли б не закінчився конфлікт на Донбасі, тема українсько-російської війни нікуди не зникне. З політичного життя – тим більше. Радше навпаки: кожен політик, який претендуватиме на владу, змушений буде дати чітку відповідь – він за поганий мир чи за хорошу війну.

Суспільство завжди буде біполярним. Якщо є віруючі – значить повинні бути атеїсти, якщо є голуби – то з’являться і яструби, республіканцям протистоять демократи, консерваторам – ліберали і т. д.

Усі попередні роки поляризація українського суспільства будувалася на темі сходу і заходу, статусу російської мови, помаранчевих та біло-блакитних. Але протягом останніх місяців ці питання перестали бути подразником для суспільства. Той, хто намагається далі будувати свою діяльність на мовному конфлікті, зараз виглядає дещо наївним і дратівливим.

Натомість у найближчій перспективі політики будуть змушені боротися за симпатії тих, хто за перемир’я, і тих, хто виступає за продовження бойових дій до повної перемоги. Саме так виглядає політична конкуренція в країні, яка постійно перебуватиме в стані військової загрози.

Іншими словами, суспільство чекає поділ на умовні "партію миру" і "партію війни". І питання, якою буде наступна опозиція, залежить лише від того, яку роль обере для себе Петро Порошенко.

Судячи з кадрових призначень і перших кроків, президент робить ставку на мир. Тому в його команді з’являються дипломати, а не військові. Ліберали, а не радикали.

Мир має свої недоліки у вигляді компромісів, які багато хто може сприйняти образливими. Але має і плюси – це збереження ресурсів і людських життів. Плюси від війни полягають у надії остаточно перемогти ворога і нарешті нав’язувати уже свої правила. Мінуси – все ті ж людські життя та ресурси. Тобто і перші і другі можуть розраховувати на солідний електоральний запас, опираючись на умовних "солдатських матерів" або радикального виборця, який перестав бути маргіналом.

З огляду на це, наступною опозицією будуть не реінкарновані "регіонали" чи реформовані "батьківщинівці", а саме "партія війни". І нею може стати будь-хто.

Відповідно, така кон'юнктура диктуватиме попит на нові кадри. Ними будуть уже не герої Майдану і не яппі-реформатори, а люди в камуфляжі. І вони користуватимуться попитом як у таборі "партії війни", так і в "партії миру". А це означає, що в Україні може з’явитися як свій сенатор Маккейн, який провів п’ять років у в’єтнамському полоні, але залишився апологетом війни, так і свій сержант Боуї Бергдал, який після кампанії в Афганістані різко розкритикував дії армії США.

Але в будь-якому разі після голубів приходять яструби, а після яструбів, коли народ втомлюється від війни, до влади знову повертаються голуби. Так відбувається в усьому цивілізованому світі й на такий сценарій найближчими роками приречена українська політика.