Сьогодні нашому взводу видали особисті автомати. В заводській смазці, з пошарпаних армійських дерев'янних скринь, нульова зброя, некористована. Мені дістався автомат 83-го року випуску.

Я не набагато старше його, народився у 82-гому. І мені не дає спокою думка: це ж виходить, я був маленьким, повзав по батьківській хаті, а десь на радянському заводі було виготовлено призначений мені долею автомат. Нічим, крім номеру, не відмінний від своїх братів, він подорожував у скрині по військовим частинам, відлежувався на складах, поки я дорослішав.

Дивно це. Потроху вчишся жити, осягаєш світ, пізнаєш жінку, засвоюєш правила людського соціуму та пробуєш ці правила на зуб - а всі ці роки десь в спокійній напівтемряві збройних складів лежить автомат, і чекає на тебе.