Німці «мають повернутися туди, де зупинилися шістсот років тому», — казав Гітлер. «Італійці мають повернутися до старої Римської імперії, їхньої колиски», — казав Муссоліні. «Росіяни мають повернутися до Російської імперії Радянського Союзу», — натякає Путін.

Ностальгія за втраченою імперією, спроба її відтворити в новій формі, за допомогою агресії й насильства, пронизує фашизм ХХ і ХХІ століття. На путінський «Євразійський союз» надихнула подібна агресивна ностальгія: бажання повернення й до Радянського Союзу, й до Російської імперії. Третя спроба «завантаження» російської імперії. Третє російське царство, третій російський рейх.

Фашизм завжди був комплексом пораненої імперії. Імперіалізмом ображених.

* * *

Головне у фашизмі — поняття могутності. Мета держави — не добробут її громадян, а світове панування. Заради цієї могутності можуть приноситися жертви. Як свої, так і чужі.

У Фрідріха Ніцше гітлерівці вкрали поняття Wille zur Macht, «воля до влади», «бажання влади», проінтерпретувавши його по-своєму, як прагнення до світової могутності. Macht походить від moegen, могти, бути здатним; російське слово «могутність» походить від того ж дієслова. Владу має той, хто може, хто кидає виклик, хто ризикує й хто приносить жертви. Прочитайте ідеологів сучасного російського євразійства, й ви побачите, що «могутність» є їхнім головним словом.

* * *

Путінізм схожий на гітлеризм, але є важливі відмінності.

Путін, як і Гітлер, намагається підняти «національну ідею» на глобальний рівень. Націй багато, їхні битви локальні, а потрібен планетарний масштаб. Як створити враження, що твій маленький печерний націоналізм, що твоя маленька персональна параноя, що твій комплекс ображеного дитяти насправді є боротьбою за долю Людства?

Усе дуже просто: треба підвищити ставки. Треба просто вигадати величезні колективні організми. І тоді твоя маленька битва стане битвою гігантів у масштабі всієї планети.

Для Гітлера цими гігантами стали раси. Німецька нація раптом стала арійською расою. Маленький Фріц став Зігфрідом. Націй багато, рас — мало. Головних — дві. Битва з однією з них є битвою планетарного масштабу.

Для Путіна цими гігантами стали цивілізації. Російський народ раптом став російською (євразійською) цивілізацією. «Росіянин», мовляв, — це не нація, це цивілізація. Причому головна цивілізація, здатна протистояти «західній».

Путінські ідеологи уважно прочитали Хантінгтона, його думка про те, що в ХХІ столітті головний конфлікт відбуватиметься не між націями або ідеологіями, а між цивілізаціями — і прийняли цю тезу серйозно, сприйняли її як заклик до дії.

Тому хоча латентний расизм має місце у путіністів, він аж ніяк не є основним елементом їхнього світогляду. Їхня ксенофобія — не расизм, не антисемітизм, а «цивілізацизм». Ворогом для них є не інша раса, а інша цивілізація.

За своїми можливими наслідками ця думка ще страшніша, ніж расизм. Гітлерівський расизм починався з думки, що євреїв треба просто кудись переселити. Жах і трагедія масових вбивств і газових камер почалися пізніше, під час війни, після Endloesung — «остаточного вирішення єврейського питання». Путінський же «цивілізацизм» починається з горезвісного бажання перетворити всю західну цивілізацію — всю без залишку, всю цілком — на «радіоактивний попіл».

* * *

Фашизм і нацизм — це динамічні ідеології. Вони виникають тоді, коли світ починає рухатися. Коли розпадаються попередні форми й колективні організми.

Мислення Гітлера народжувалося в плинній реальності перших десятиліть ХХ століття. У світі, вважав Гітлер, немає чітких кордонів: він рухливий, плинний, мов вода. Боротьба за світове панування є не боротьбою держав з чітко окресленими кордонами — а боротьбою величезних рухомих утворень, що змінюють свою форму й розміри. Це боротьба рас — величезних колективних тварин. Поняття раси — це спроба застосувати біологію до геополітики. Це народження біологічної геополітики.

Раса, вважав Гітлер, не може бути обмежена певною територією. Вона, подібно до хижака, завжди перебуває в пошуку. Вона шукає нових територій, нового покорму. Вона винюхує свій «життєвий простір». «Життєвий простір», Lebensraum — одне з ключових понять гітлеризму. Це територія, яка має бути захоплена расою для свого виживання, зміцнення й, нарешті, панування.

Що таке Lebensraum для Гітлера? Це Центрально-Східна Європа. Австрія, Чехословаччина, Польща й нарешті — Україна. Країна чорноземів, здатна нагодувати. Гітлер входив у світову політику в епоху стрімкого зростання населення. Раса вимагала їжі, їжа була на українських чорноземах. Гітлер йшов на схід, щоб знищити «юдео-більшовизм» — але й щоб нагодувати «арійців».

У цьому рухомому світі арійці мали бути швидшими й спритнішими, ніж інші. Фашистсько-нацистське мислення побудоване на логіці дарвінівської боротьби за виживання: завдання полягає не в тому, щоб захистити свої кордони, а в тому, щоб розширити свої кордони. Якщо раса — це організм, велика колективна тварина — отже, вона має зростати, збільшуватися в розмірах, освоювати нові землі. Зростання — це її життя, зупинка зростання — це початок занепаду. Гітлер вважав, що як тільки припиниться зростання раси, вона почне вмирати. Що як тільки арійці перестануть завойовувати нові території, вони помруть.

Зупинка означає смерть. Агресія означає життя. Так мислив Гітлер.

* * *

Так мислить російське євразійство сьогодні. Так мислять люди подібні до Олександра Дугіна, головного неофашистського ідеолога неоєвразійців, які пропонують ідеологічну основу путінському «Євразійському союзу».

Росія-Євразія для них — це рухомий організм. Не зрозуміло, де вона починається, де закінчується. А якщо в неї немає чітких кордонів, немає й межі її розширенню. Вона — безмежна, вона — «безмежжя».

Для сучасних євразійців чеченські війни кінця 1990-х були крапкою, що зупинила розпад «євразійського» організму. У 2000-х цей організм зализував рани. З 2008-го він почав атакувати. Спочатку — Грузію, потім — Україну.

Навіщо атакувати? Хоч як це дивно, щоб захищатися. Логіка боротьби за виживання властива євразійцям не менше, ніж фашистам і нацистам. Вони часто говорять про те, що окупація України насправді є боротьбою за «суверенітет Росії». Мовляв, «або ми, або вони». Або ти атакуєш, або тебе атакують. Або ти вб’єш, або тебе вб’ють. Атака — це збереження себе, вважають євразійці. Якщо зупиниш експансію — втратиш те, що є.

«Віддамо Новоросію, втратимо Крим, потім Росію, потім владу; а введемо війська [до Південно-Східної України], утримаємо Крим, укріпимо Росію й владу», — говорить Дугін. Окупація Донбасу й Півдня України описується в термінах виживання. Якщо не завоюємо — не виживемо. Тому на Криму вони не зупиняться. На Південному Сході України — теж.

Як я вже сказав, в мисленні євразійського фашизму місце «раси» займає «цивілізація». «Цивілізація», як і раса, не існує в певних територіальних кордонах, її життя — це розширення, експансія, захват нових земель; поза цим розширенням вона чахне й вмирає. Як і гітлерівська Німеччина, путінська Росія фанатично шукає «життєвого простору», Lebensraum. Її прагнення — розширити простір боротьби. Вона помре, якщо не захоплюватиме, не вторгатиметься, не окупуватиме, не інкорпоруватиме й не насилуватиме. Атака й вторгнення — це її суть, це її головна фантазія.

* * *

Фашизм прагне минулого — й водночас майбутнього. Він апелює й до традиції, й до «нового життя». Шизофренічно розриваючись, він біжить у минуле й намагається виплигнути з нього. Італійський фашизм і німецький нацизм були ультрасучасною архаїкою й консервативною революцією. Путінське євразійство пронизане тією ж подвійністю.

Путін хоче побудувати «нову Росію», яка насправді буде поверненням до старого. Майбутнє він бачить лише як повернення до минулого. У цьому його замкнуте коло. Захват Південного Сходу України важливий з погляду суто риторичного: як захват «Новоросії», з якого народиться «нова Росія». Він дістає з підвалу все старе й дряхле, називаючи це новим і оновлюючим. Те саме робив Муссоліні. Те саме робив Гітлер.

Але нове ніколи не приходить як повернення до минулого. Минуле залишається пам’яттю, а не вічним поверненням. Спроби повернути минуле в «консервативній революції» завжди приречені на крах. Шкода, що Путін цього не знає. Але ж скоро дізнається. Дуже скоро.