Ми відстаємо від москалів по акторах та поп-зірках. І це природно. Вони видатні імітатори. Погляньмо на персонажів другого плану. Московські політики нерідко ефектніші, перевершують наших акторськими здібностями, але поступаються боксерськими якостями. 

Путіна, цю сіру тоді, непомітну на тлі стіни персону, за вуха витягли з надр КГБ й призначили наступником, бо виявилося, що в Московії дефіцит реальних кадрів гостріший, ніж навіть у Білорусі. Він спочатку сів на президентське крісло, а вже потім переміг на президентських виборах. Це було зовсім неважко у країні, яка молиться на КГБ.

За роки правління він підняв Московію з колін і поставив обличчям до стіни (для неї так природніше), примусив навіть таку воєнну наддержаву, як Грузія, рахуватися з нею. Це понт. Реальність полягає в тому, що території віддаються Китаю, що на своїй землі довелося розмістити американську базу, що стабілізаційний фонд РФ підживлює американську економіку, а не ерефівську, що корупція багатократно збільшилася, що чеченам платиться данина, що країна живе з продажу енергоносіїв (це принизливо), що Білорусь так і не інтегрована, що Україна втрачена, що на мільярд доларів озброєння пожертвувано Таджикам, після чого Таджикістан віддає тисячу квадратних кілометрів Китаю, який не пожертвував нічого, що нова стратегічні ракети так і не літають, що зі "звільненої" Абхазії виганяють москалів, що їх виганяють вже навіть зі Ставропілля, що з Далекого Сходу вони тікають самі, що газу продається все менше, що сенс існування Федерації так і не знайдений, і Медвєдєв не виправдав жодних сподівань.