Коли у студії Савіка Шустера збираються люди, аби обговорити певні питання, мені іноді стає не по собі, позаяк своїми спічами вони просто компрометують назву програми.

Ну, як це може бути, щоб зібравшись під брендом «Свобода», поводитися, мов заводні іграшки, озвучувати «домашні заготовки», відверто брехати… Але проблема, мабуть, не у Савіку і не у його гостях, проблема у тому, що слово «свобода» юзають усі, кому не ліньки, не вповні розуміючи, що мається на увазі.
 

Схоже мене переймають і розмаїті «рейтинги свободи», виготовлені, здебільша, десь за кордоном, там, де вважають себе вільними до нестями, і головне – витончено досвідченими у цій царині. Особливо розчулюють вирази на кшталт «частково вільна країна» і таке інше…
 

Поміж тим, зауважу, що мені найбільше імпонує визначення свободи Октавіо Паса, наведене Фернандо Саватером у його «Етиці для Амадора»: «свобода – це не філософія і навіть не ідея: це рух свідомості, що у певні моменти змушує нас вимовляти два односкладових слова: «Так» або «Ні». У самій їх миттєвості, наче при спалаху блискавки, окреслюється вся суперечливість людської природи».

Отже, можна зі значною часткою скепсису ставитися до різного роду оцінок, а тим паче повчань. Навіть коли зараз ми в Україні відчуваємо певну реабілітацію призабутих прізвищ, коли дехто (на кшталт Медведчука) повертається хай не у владні, а у «довколавладні» коридори, ще хтось наввипередки пробує перелицювати старі бренди, додавши до них всепереконливу літеру «У» після остогидлого «ПР», передчасно ставити хрест на демократії та свободі. Новий режим наразі тішиться грандіозністю власних планів, користає із нагоди нагнути під себе всіх і вся. Але врахуймо одну цікаву деталь: спільнота ще не сказала йому ні «Так», ні «Ні», вона досі зважує, оцінює і робить свої висновки.

Можливо, найбільш гарячі голови й хотіли б уплинути на ці «громадські розважання», однак, зазвичай, не вони визначають мейнстрим революцій. Значить, наразі суспільні рецептори ще у стані витримати владну зухвалість, значить, ще не час для «спалаху блискавки», значить, людська опінія ще провисла між дилемою «так» і «ні».
 

І не треба квапити громаду, позаяк вона – найкращий детектор відповідальності за вибір країни. Назагал, ті, хто найбільше галасує про демократію або ж її відсутність, на практиці виявляються банальними демагогами. Для них свобода потрібна, аби досягти конкретного результату. Якщо ж серйозно, то вона «означає відповідальність, ось чому більшість людей боїться її» (Бернард Шоу).
 

Чи є серед гостей Савіка Шустера ті, хто відчуває відповідальність. За поодинокими винятками, – ні. І це сумно, однак не катастрофічно. Адже свободу шукають не під телевізійними софітами.