Сьогодні вночі на моіх друзів на Хрещатику напали. Напали ті, хто тепер називають себе "майданівцями", і в день і вночі живуть на Майдані. А мої друзі не називають себе "майданівцями", бо їм це не потрібно підкреслювати, бо вони всі три місяці справжнього Майдану день в день на Майдані були.

І от Оксана Коробчук, яка возила в своєму багажнику шини на Майдан( а тоді за це світило по кілька років ув'язнення, забули?) не може вночі пройти через Майдан. Якось я подивився шматочок документалістики про Майдан. Досі не можу дивитися жоден фільм повністю- досі болісно, а цей шматок подивився - і от там Оксана збирає бруківку в мішок посеред Хрещатика, щоб нести на барикаду, щоб було чим захищатися від мєнтів.

Нікого з наших барикадівців поруч не було, і вона одненька збирає цю бруківку. Я дивився, і був розчулений, бо під час Майдану якось було не до таких ніжних емоцій, всі ми були зосереджені, а от тепер дивився- і серце щемило. І от ця Оксана тепер вночі не може пройти по своєму рідному Хрещатику(а вона-корінна киянка), по "звільненному" від старої влади Хрещатику... А з нею не можуть пройти Хрещатиком Олександр Демченко (Olexandr Demchenko), український поет з Донецька, якого двічі били і різали в Донецьку. А він все рівно писав українські вірші. І от тепер йому дістається ароматурою по нозі на "звільненному " Хрещатику.

Дістається поету Павлу Коробчуку (Павло Коробчук). Може дістається за те , що у нього в цей день був день народження, за те, що йому виповнилося 30 років? Дістається журналісту Віталію Селику (Віталій Селик).

Дістається олеся chyk. Всі вони пережили справжній Майдан. Справжній, який стояв без зброі проти озброєних мєнтів. Справжній Майдан, а не нинішній - озброєний і агресивний. Чи могли мої друзі говорити голосно, жестикулювати, сміятися? Могли. Я шаную і люблю своїх друзів. Вони щирі і відкриті. Чи мав право за це на них хтось нападати? Ні, не мав право. Хоч сто разів називаючи себе "майданівцями". Мої друзі і є справжніми майданівцями. Вони стояли на Майдані, коли це було потрібно. А зараз вони працюють. А в неділю мають право пройти своїм Майданом. І якщо хочуть неділю зустріти посмішками - це їхнє право. А той, хто хоче забрати це право - не правий. І вже не настільки важливо, цей не правий щирий у своїй неправоті, чи засланий невідомо ким для контролю над нинішнім "Майданом" або для його дискредитації.

У будь-якому випадку, те, що зараз відбувається на Майдані б'є по пам'яті того справжнього трьохмісячного Майдану. Приводить до дискредитації Майдану. Знаю, що і на тому, що зараз існує на Хрещатику, є ідейні люди. Бачив і ідейних старших жінок, які досі приносять їжу в намети, щоб якось підтримати тих, хто там є. Звертаюсь до Вас: за Вами, ідейними, за Вашими спинами, відбувається щось неправильне. Подивіться навкруги, подумайте, хто і як Вас намагаються використати.

P.S. А за своїх друзів я буду завжди заступатися. Бо вони мої друзі.