Єдине, що може стримати агресію Росії, це чітка і зрозуміла політика Європи - блогер
Якщо найближчим часом Європа не змінить пасивної позиції в українському питанні, то вже найближчим часом українсько-російський конфлікт може набрати набагато ширших масштабів і стане відчутним на східних кордонах ЄС.
Сьогодні пропагандистська машина Кремля в дуеті з армією російських дипломатів є повноцінними господарями інформаційного простору в Європі та мають колосальний вплив на політичну еліту Старого світу. Надійний інформаційний щит, яким прикривається Путін, дає йому можливість практично безкарно діяти на території сусідньої суверенної держави. Цей щит потрібен російському президенту для захисту від звичайних європейців, адже в європейському політичному просторі всі чудово розуміють хто є хто, але продовжують небезпечну гру, заграючи з новітнім світовим агресором.
Зрозуміло, що європейські політики далеко не дурники і чудово бачать, як більшість російських медіа перетворилася на клуби драматургів-фантастів. Бачать і розуміють в Брюсселі, хто і як координує дії так званого «ополчення». Немає жодного сумніву, що кожен лідер європейської країни прекрасно поінформований про кількість, час, характеристики російської військової техніки, яка щоденно перетинає український кордон.
Фактів, які доводять пряме російське вторгнення не тільки на території Криму, а й на Донбасі, більш ніж достатньо, але це чомусь дає зворотній ефект і не тільки в середовищі європейських політиків.
Яскравою ілюстрацією є ООН з її кволими резолюціями, в яких, правда, засуджуються дії збройних формувань на Сході, але жодним чином не засуджується очевидна участь Російської Федерації в цьому конфлікті. Взагалі, ООН, як організація, що повинна забезпечувати мир у всьому світі, давно померла. І зараз цей померлий міжнародний гігант нагадує чучело колись грізної тварини, яка була царем звірів, а сьогодні є пристановищем для молі, нафталіну та пилюки.
Щодо Європи, то позиція деяких провідних лідерів країн-членів ЄС останнім часом є просто ганебною і такою, що перекреслює всі інституції та цінності, пропаговані європейцями.
Ціна життя українців намертво зв’язана і залежить від цін та поставок газу в Європу та інвестиційних проектів за участю ЄС та РФ. Зрадницькою є поведінка тих європейських лідерів, які ще вчора всіляко підтримували Україну, а зараз не соромляться тиснути руку Путіну та активно лобіюють інтереси Москви на світовій арені.
Мало того, що сьогодні уряди цих країн прикладають чимало зусиль, аби відтягнути чим далі запровадження секторних санкції проти Російської Федерації, вони навіть неспроможні назвати речі своїми іменами та визнати факт російського вторгнення на територію України.
Яскравою ілюстрацією такої позиції є заклики глави МЗС Франції Лорана Фабіуса до діалогу з терористами, які фактично і не можуть бути суб’єктами цього діалогу, адже є звичайними виконавцями розпоряджень Москви. Зрозуміло, що кровний зв’язок французько-російської дружби ховається в папці з контрактом на купівлю і будівництво кораблів типу «Містраль». Схожою низкою контрактів, особливо в енергетиці пов’язана з Росією і Німеччина, дії якої обмежується порожніми коливаннями повітря, які матеріалізовані у вигляді миротворчих закликів до Росії, України, терористів.
Позицію і логіку дій Європи можна зрозуміти. З владних кабінетів в Берліні, Брюсселі, Відні чи Парижі навряд чи можна розгледіти російські установки «Град», танки та батальйони бородатих «миротворців» з кавказьких республік. Аналітичні записки, які лягають на столи європейських можновладців не пахнуть порохом, кров’ю чи плавленим металом. В них не описано навіть однієї тисячної тих емоції, які присутні на похоронах молодих хлопців, змушених захищати країну від московського маніяка з царськими повноваженнями.
Своя сорочка ближче до тіла. В тихій і благополучній Європі поступово готуються до зими і Оланду, Меркель чи Фішеру набагато важливіше, аби його виборець жив в теплій і комфортній оселі, справно платив комунальні послуги і тішився високим стандартам демократії, які йому забезпечує уряд. Територіальна цілісність України в списку пріоритетів лідерів країн ЄС знаходиться десь між проблемою вирубки лісів Амазонії і зниженням популяції тунця в Північному морі.
Все б добре, але в старій добрій Європі забули один важливий закон криміналістики – маніяк, який хоча б раз в житті здійснив злочин, ніколи більше не зупиниться. Чечня, Грузія, Україна, скільки ще країн, народів, людських доль потрібно знищити Путіну аби Старий світ зрозумів нарешті з ким має справу?
Зараз Україна є останнім форпостом, який стримує російську експансію на Захід. Цілком зрозуміло, що у відкритому протистоянні з Росією Україна не зможе довго протриматись - у нас нема ані економічного потенціалу, ані потужної військової опори. Є тільки тисячі ентузіастів, які готові захищати Україну до останнього, але при масштабному зіткненні з російською військовою машиною ентузіазм навряд чи допоможе. Єдине, що може стримати агресію Росії це чітка і зрозуміла політика Європи, яка нарешті готова буде застосувати секторальні санкції проти РФ і створить умови для повної політичної ізоляції режиму Путіна. Процес важкий і втрати від нього понесе не тільки Російська Федерація, а й Європейський Союз. Проте, це чи не єдиний спосіб зупинити агресора, доки його дії не призвели до непоправного.
Сьогодні Росія нагадує середньовічного, закованого в лати вершника, який на всій швидкості рухається на Захід. На шляху в нього стоїть Україна – легкоозброєний піхотинець. В Середньовіччі піхота ефективно могла боротись з кавалерією тільки довгими списами, які вояки одним кінцем втикали в землю, а вістрям направляли до атакуючих кавалеристів. Незважаючи на простоту, методика сотні раз доводила свою ефективність. При атаці вершник перетворювався з вояка на звичайну жертву, а такі переваги, як швидкість та маса, починали працювати проти нього. Сьогодні для України таким піхотним списом є третій пакет санкцій.
Звичайно, Європа може і далі загравати з Путіним, продовжуючи небезпечну гру, але судячи активності російських військ на кордоні з Україною та нової хвилі інформаційних викидів, часу на зволікання вже практично не залишається.
І Меркель, і Оланд і решта європейських «миротворців» повинні пам’ятати, що після падіння України Європа має шанс зустрічати зиму в теплих оселях, нагрітих не газпромівським газом, а за допомогою російських осколково-запалювальних снарядів. Благо, таких снарядів в Російської Федерації так само багато, як і природного газу – вистачить на всіх.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки
