Раніше люд тікав з Луганська потужним потоком. Нині луганчани по краплині витікають з міста, як вода на дні дірявого відра. Останні краплі тих, хто не витримав і полишив. Коли залишаєшся у цьому спорожнілому відрі, особливо посилюється слух. Відчуваєш кожне тремтіння, чуєш кожен звук в луні самотності.

У Луганську стало ще більше пустот і ще менше повітря для життя. Кількість жертв і постраждалих в місті з трагічних повідомлень поступово перетворюється на суху, але кричущу статистику. А інформація з лінії фронту стала сумішу сарафанного радіо, дезінформації та спроб декого попіаритись на кривавих «сенсаціях».

Терміново вичленити істину з цього коктейлю не завжди можливо. Так більшість джерел інтернет-ресурсів повідомило про відступ нашої армії із зайнятих передмість, а саме селищ Олександрівськ, Сабівка, Катеринівка і того самого Розкішного, взяття якого дозволило розблокувати аеропорт. Це ж підтверджують і місцеві, але офіційний спікер антитерористичної операції Владислав Селезньов повідомлення про відступ спростував.

Відхід українських військ з ряду населених пунктів Луганська не відбувався. Так чи інакше видно, що становище наших військових наразі незавидне. І швидше за все просто не варто було використовувати термін «зайняли» в той час, коли бої за передмістя ще тривають. Хтось явно поспішив звітувати про успіхи, переплутавши вхід у місто із зайняттям міста.

Із Луганська і передмість бандити продовжують обстрілювати аеропорт. Хтось так заходився бити по позиціям військових, що навіть потрапив до будинку члену так званого «уряду ЛНР» у селищі Видне. До речі, у цьому випадку є особливий сенс. Місцеві бандити в своїй недалекості та спразі поживитись на війні забули, що розв’язали її на своїй же території, серед власних осель, перетворивши свою ж землі на пекло. Навіть не розв’язали, а допомогли розв’язати, купившись на обіцянки і пропаганду Москви.

Завітала війна і на дачу комуніста Кілінкарова в Стукаловій балці, де бійці батальйону «Айдар» начебто знайшли арсенал зброї. Не знаю чи це правда, адже офіційних підтверджень щодо згаданого арсеналу не було, але те, що сам Кілінкаров собою являє боєголовку — це факт. Боєголовку, яка разом зі своїми однопартійцями принесла не менші біди на цю землю, ніж снаряди. До речі, дача з причалом на озері в час зубожіння трудового народу, мабуть, є ознакою наближення світлого комуністичного майбутнього. Принаймні у самих комуністів воно вочевидь настало дещо раніше звичайних робітників і селян.

15 червня у прикордонному пункті Ізварино вкотре було обстріляно наших військових. Бій майже не припинявся до глибокої ночі, коли військові змушені були відступити.

«Біля нас пройшла колона до 80 одиниць техніки, — розповідає мешканка Свердловська, — на Королевських Скалах, так називаються у нас місцеві гори, стоять «гради» і велика установка з реактивними ракетами — хлопців в Ізварино просто розстрілюють. Все набагато гірше, ніж думалося».

Так, набагато гірше, адже раз за разом наші військові потрапляють у засідки і оточення. Спроба закрити кордон зустрічається з підступною тактикою не тільки бойовиків, а насамперед Росії, яка б’є зі своєї сторони армійцям в спину. І б’є як зі своєї території, так і з нашої. Ну, немає у бандитів, які частенько не можуть толком поцілити з ПЗРК і гранатомета в ціль, спеціалістів для того, щоб вести вогонь із тих самих «градів».

Понад те, управління «Градом» — це не стрілянина з мисливської двостволки. Для цього потрібні коригувальники вогню, спеціалісти по наведенню на ціль пекельної машини тощо. А це означає, що на Донбасі працюють військові з РФ.

Українські військові на кордоні потерпають. І головне — допомога не просто вчасно, а інколи зовсім не має можливості підійти до них. Речники АТО стверджують, що збитий на днях Ан-26 із провізією як раз і був однією з тих ластівок помочі. В Інтернеті з’явилися фото того, як мешканці селищ, у районі яких впав літак, розбирають його на металобрухт і фотографуються на фоні уламків. На це можна було б не зважати, якби ці фото не нагадували світлини з якоїсь глибокої африканської країни. Уособлення згаданою в ранішніх публікаціях «безбананової республіки». Чи не відповідь це на те, чому саме тут прижилися зграї бандитів із вигаданими потворними прапорами, абревіатурними назвами і зброєю, з якою скоро будуть бігати по вулицям навіть хлопчики. Не вистачає епідемії СНІДу і плантацій коноплі. Але з такими темпами цього чекати довго не доведеться.

Комусь ще не хочеться вірити в те, що сусіди росіяни могли перетворитися на скаженого маніяка. З цього приводу один із дописувачів мережі Facebook дотепно згадав тогорічний випадок із загиблими українськими рибалками, яких в морі з особливим цинізмом вбила російська сторона. Згадаємо, як дивувалися ми тоді — навіщо?

Навіть якщо це браконьєри, але у них не було зброї, і вони не чинили ніякого спротиву. І перед очами стануть очі вбивць, які просто заздалегідь були готові до рейду смерті. Підкреслюю — заздалегідь готові. Так і всю Росію на 80% рейтингу Путіна вже було підготовлено до війни, до наступу, до окупації наших територій. Мало чути плутані думки проімперських шовіністів. Треба уважніше вдивлятися в очі пересічних росіян, коли мова заходить про Україну.

У них фанатичне переконання в тому, що українці — це неприємний історичний казус, нарив і дошкульна проблема, яку варто позбутись і зітхнути спокійно. І тоді не будуть гинути люди в метро, а телевізійні нащадки Геббельса заспокояться і показуватимуть лише «мильні» серіали, а не жахливий трилер з України. Вони переконані в цьому і живуть цим, заповнюючи порожнечі інформаційного вакууму емоційними реакціями, гнівними рефлексіями.

Воювати з Україною для росіян стало вже навіть почесним. У Москві відкрився військкомат для набору терористів для війни на Донбасі, а біснуватий покидьок «Хірург», про якого б ніхто не знав, якби ФСБ не перетворило цього карликового обкуреного байкера на ікону псевдомужності з наближенням до царя, вже подає власний приклад дій — бере до рук зброю і приєднується до бандформувань.

Що ж, дочка відомого есесівця Герта Мюллер в Європі ратує за права людини, свободу і демократію, а нащадки воїнів червоноармійців сповідують ідеали винятковості своєї нації. А може вони нащадки якихось інших військових? Тих, що з підвалів ЧК, наприклад. Тоді все стає на свої місця. І як не згадати слова Черчилля про те, що фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами.