Я передивився чимало інтервью з мешканцями югавастока, зняті після повернення української влади на місця. Це дуже цікаво.

Так, серед них є скажені істоти які тягнуть з армійської вантажівки пачку сосісок але проклинають Україну. Є серед мешканців і чесні люди котрі чесно кажуть на камеру - да, ми бляць просто тупі, ізвєняємся, бєс папутал. Але переважна більшість мудро зауважує - нуя нє знаю, ну а шо? Оці - найцікавіший пласт тамтешнього населення. Інфанти. 

Хочеться назвати їх дегенератами або дебілами, але це не так. Дивлюся на вирази мармиз дорослих дядьків та пристарілих тіток, і розумію - це ж діти ніжного віку, - вісім, дванадцять років максимум. 

Отже, поділюся досвідом. Колись дуже давно на моє батьківське село приїхали мамині друзі з дитиною. Чисто на природу - скупатися в ставку, побити байдики, пожерти фруктів. Все б нічого, але ця дитина (хлопчик) мала дуже хуйову вдачу і абсолютно сатанинський характер. Некерований Омен. Таке враження, що наскрізь одержимий чортами. Неймовірно конфліктне падло восьмирічнрого віку. Воно проклинало власну маму біблійними прокльонами, пиздило сусідських дітей (дворічного віку) смертним боєм, всіляко лютувало. 

Його ж матуся нічого не могла вдіяти, бо керувалася гуманістичними ідеалами - мамине слово всьо вилікує. З часом. Але синочку на це було цілковито похуй. Рідненьку матусю він реально пиздив ногами і реготав. Страшна людина, хоч і маленька. Я дивився на всю цю двіжуху і тихо дивувався. Як же ж так - думав я. Цьому упирьку саме час дати крепкої дорослої сатисфакції, а мама жаліє цю кислу кровіночку.

Але всьому свій час. Настала мить, коли цей маленьки підар так розлютувався, що треба було вживати поліцейських заходів. Вперше в житті мама здригнулася і похитнулася. Синочок заїбав.

- Зроби з цим щось, Іване, поможи мені, бо я божеволію - сказала мені ця закатована жінка.
- Пані, дайте мені свободу маневру, і цей дрібний гандон вперше в своєму мікроскопічному житті попросить у вас вибачення.
- Роби як знаєш,- отримав я відповідь.

Це малолітнє хуйло якраз крутилося на городі серед бурякового бадилля і щось псувало. Я ж повільно вирізав з куща колючу шипшинову різочку, і подивився в очі цьому мудакові. Він одразу все пойняв, напружився, і сказав - что ето, ето нє надо.  Його ніхто і ніколи не пиздив. Він зрозумів, що зараз отримає новий досвід і поломився тікати через садок. 

Я наздогнав його в кілька стрибків і покарав. Покарав сильно, відчутно, бо розумів - інакше діла не буде. Ви ж бачили фільм Омен, про дитяче втілення Антихриста? Крім жартів - в його очах я узрів цей сатанинський спалах. Але мені, з моєю броньованою кармою, ці диявільські натяки до дупи. Малий гадав, що він страшний Сатана. Але прийшов Будда Чесного Виховання, а Будді такі речі навіть не цікаві. Сатана? Та пішов ти нахуй!

Кароче, цей хлопчик так принишк, що з часом навіть модернізував свого характера на краще. Сила. Ні вмовляння, ні пиздьож, ні приклади з життя не могли його переконати. Лишень чиста сила - незворотня, цупка, систематична. Раз уїбав - процес пішов. До речі - в ітогє виросла розумна людина, цілком виважена і спокійна. 

Так само і з мешканцями югавастока. Українська влада + БТР = уважуха, пацани.