Для більшості українців те, що сталося з малайзійським літаком в небі над Донбасом, – справжній шок. І до співчуття до людей, безглуздо загиблих під час перельоту з однієї далекої від України країни в іншу, домішується відчуття власної безпорадності, неможливості перешкодити злу. Бандити захопили частину української території і холоднокровно, без особливих емоцій вбивають людей – а ми можемо поки що просто спостерігати за цією середньовічною дикістю у власному будинку.

Для російського політичного керівництва жертви знищення літака – усього лише статистика. Спостерігачі звернули увагу на те, що на зустрічі з соратниками президент Володимир Путін запропонував вставанням вшанувати пам’ять жертв трагедії в небі над Донбасом, але навіть не згадав про інші жертви – загиблих під час аварії в московському метрополітені. Проявити співчуття до жертв авіаційного терору вимагала сама ситуація і... страх, що його продемонстрував Путін у перші хвилини після трагедії. Страх, який змусив його гарячково набирати номер телефону президента Сполучених Штатів і вислуховувати претензії і звинувачення колеги, який більше не знаходить часу для власних дзвінків. Страх усвідомлення можливих наслідків «Локербі російської весни». А про москвичів Путін вже забув – якщо взагалі особливо згадував під час свого латиноамериканського турне.

Саме ця зневага до людського життя власних громадян і робить Росію такою небезпечною для цивілізованого світу країною. Навіть найжорстокіші авторитарні режими, як правило, більш жорстокі до чужих, а не до своїх. Російський режим ввібрав у себе логіку сталінізму. Більшовики, як відомо, перемелювали насамперед власних громадян. Тому кавказькі війни, терористичні акти в транспорті, вибухи будинків, Дубровка, Беслан – все це стало лише демонстрацією збереження радянської традиції в наш час. Путін холоднокровно розв’язав бійню в Україні саме тому, що для нього – самозваного імператора – українці теж свої. І скільки б їх не померло – не шкода, як не шкода і росіян, які гинуть в організованій кремлівським режимом кривавій вакханалії на Донбасі.

За весь цей час Путін дозволив собі помітити людські життя і поспівчувати чужому горю тільки тоді, коли загинули «справжні» іноземці.