Щодо здачі в полон РФ чотирьох десятків бійців дві ремарки.

По-перше, маємо вдалу пропагандиську підривну операціі Росіі в українському інформаційному просторі. Не даремні були всі блокування матерями відправки бійців, плачі і стони в соц мережах про бідних нещасних вояків і т.і. Пропаганді ворога, спрямованій на бійців і їх рідних, Міністерство оборони нічого не протиставляє. Виховної роботи з особовим складом війська немає. От і маємо зрадників. 

Друге, перш ніж піднімати крик про бідних бійців, що опинилися в скрутній бойовій ситуації, варто згадати, що на війні складні ситуації з ризиком для життя трапляюця на загал часто. І вирішувати, чи треба залишатися на позиціях, які обстрілює ворог, має командування, а не самі бійці, їх мами і подруги, журналісти чи співчуваючі. От через загальний гвалт, що підігрівається в тому числі і російськими пропагандистами, і маємо зраду хлопців, які вирішили, що як всі їм так сильно співчувають і лають генералів, то нема чого воювати, а треба рятуватися. 

Також дуже рекомендую ознайомитися з текстом сучасного класика нижче. І прийти до тями. 

...Что до гибели своих солдат, война в Персидском заливе была первым конфликтом, в котором стала казаться неприемлемой потеря даже одного военнослужащего. Отныне воюющая страна уже не разделяла пра-пра-военную логику, а именно: сыны отечества готовы лечь костьми за правое дело. Куда там. Когда был сбит один-единственный западный военный самолет, это восприняли как трагедию. На экранах телевидения показывали пленных, которые, чтобы спасти жизнь, озвучивали пропагандистские лозунги врага. Их показывали с симпатией. Бедняжки, их заставили силой. Забылось священное правило, что пленный патриот молчит и под пыткой.

По логике Пра-пра-войны их должны были бы предать публичному поруганию, или, как минимум, утаить жалкий инцидент! Но нет, напротив, все старались войти в их положение, им выказывали солидарность, они получали ну если не военные награды, то горячее поощрение масс-медиа за то, что правдами и неправдами сумели найти способ сохранить себя...

...Масс-медиа продают, по определению, счастье, а не печаль. Масс-медиа обязаны вводить в логику войны принцип максимальной счастливости или хотя бы минимальной несчастности. По этой логике, война, не связанная с несчастностью и соблюдающая принцип максимальной счастливости, должна быть короткой... и с минимальными жертвами. 

Умберто Эко. «Полный назад! «Горячие войны» и популизм в СМИ.»