Мар’їнка

Вже йшов повномасштабний бій, коли наша колона під’їхала до міста. Ще на під’їзді ми зустріли автомобіль батальйону «Азов», що пронісся з неймовірною швидкістю в протилежну сторону – везли поранених. Ми вивантажилися на шосе в очікуванні вказівок і готуючись вирушити. Неподалік стояла понівечена вантажівка з морозивом. Бійці підтягували бронікі, набивали патронами додаткові магазини, їли морозиво з розбитої вантажівки.

Постійно били міномети й зрідка працював «Град». Нова група «Азову» вишикувалась і рушила під прикриттям вантажівки. Батальйон «Шахтарськ» теж вишикувався перед наступом. Останні інструктажі. Все місто заміноване розтяжками й протитанковими фугасами. Один вибухнув під танком й залишив його неушкодженим, але поклав групу Азовчан, що йшли під його прикриттям. Одному з них відірвало ногу. Потім він помер. Ми з Жоржем ломанулися вперед знайти вулицю, на яку потрібно було завернути нашій роті для зачистки. Вибігли на місток через річку, зв’язалися по рації з командуванням уточнити, чи не пропустили ми вулицю, адже річки на карті не було. Саме в цю мить по нам почали стріляти з-за річки. На перший погляд здавалося, що на мосту немає куди сховатись. Але ми так щільно притиснулись до асфальту, що жоден стрілець не дістав би нас. Швидше за все стріляли наші. Адже ми помилились і вийшли в той сектор, де нас не мало бути.

Наш загін рушив вулицею. Страшна спека і перестрілка з-за будинків втомлювала й уповільнювала шлях. Заходити у кожний будинок не було ні часу не можливості. Відійти ж із нашої вулиці аби взяти участь у перестрілці було заборонено. Ми не мали плану бою, не знали позицій. А головне, інші групи не очікували зустріти нас в іншому місці. Снайпер, чи танк із великої відстані міг не впізнати білих позначок «АТО». Квартал за кварталом, вулиця за вулицею ми просувалися вперед. Аттілі та Лінуксу доводилося постійно боротися з командою, аби зупиняти неперевірену стрілянину. Адже важко втриматися від пострілу у відповідь, якщо звідкісь прилітає куля. Усім здається, що це стріляє снайпер (снайпери ввижаються всім і скрізь). Буває, деякі навіть вистрілюють весь боєкомплект по уявним ворогам, а потім ніхто не може визначити, хто ж перший почав стрілянину. Хоча при цьому всьому за 50 метрів хтось веде бій. По ним б’ють у відповідь. Ми не знаємо хто це, тому виконуючи наказ продовжуємо просуватися по нашій вулиці. Один із наших загонів натрапив таки на ворожого стрілка. Назвати його снайпером важко, адже з невеликої відстані сепаратист ні в кого не влучив. Після обстрілу будинку спробували піднятися на висотку. Але той поверх, де орієнтовно знаходився ворог, було перетягнуто розтяжками і закладено неабиякими фугасами. Вирішили плюнути на перевірку й рушити далі.

Місто було практично порожнім. Лиш де не де лишалися старі люди. Вони приязно зустрічали наші загони, запрошували напитися води. Зі здивуванням ми чули українську мову. Виявляється, околиці Донецька не зрусифіковані остаточно. Школа, де знаходилося бомбосховище, було заміноване сепаратистами при відході. Більшість населення виїхала з міста. Чиїсь пси, яких покинули господарі, у пошуках прихистку приставали до груп військових, не відходячи потім ні на мить. Сідало сонце. По волі стихав бій. Дальні блокпости сепаратистів були взяті Українською армією та батальйоном «Азов».

Ми виконували в цьому бою суто допоміжну функцію. Але і це непросто для людей - непрофесійних військових. Поступово ми вчимося, і добровольчі загони перетворюються на грізну силу. Наш батальйон показав себе в цьому бою вже достатньо дисципліновано. Командири досягли свого і вишкіл не пройшов даремно. Про «Азов» скажу лише те, що хлопці взяли весь удар на себе. Вони проводили бій, а ми їм допомагали тримати околиці. У «Азовчан» 14 поранених і один убитий. Батальйон «Шахтарськ», слава Богу, без втрат. Але війна – це справа колективна. Тут кожен виконує свою місію. І той, хто лупить з гармати, і стрілець, і волонтер, що збирає гроші на амуніцію і медикаменти, і лікар, що витягає пораненого з бою. Єдність України в цій війні – ознака довогоочікуваної перемоги. Кожний вдалий постріл, кожна зібрана тисяча гривень, кожний вилікуваний боєць єднає країну в непереможну Націю. І кожен боєць знає, що робимо ми спільну, велику справу. Сьогодні ми знаємо, що візьмемо Донецьк і Луганськ. Сьогодні ми віримо, що повернемо Крим. Сьогодні, в очікувані артобстрілу, ми мріємо, що коли-небудь візьмемо Москву. Адже поки існує Кремль, наше майбутнє буде в небезпеці…

«Азов» показав себе як досвідчені бійці, і нас переповнює гордість, що ми змогли взяти участь у першій спільній операції. Але найбільші герої, все ж варто зазначити - це українські армійці. Ці мужні люди ведуть кровопролитні бої, звершують героїчні подвиги, захоплюють нові рубежі, і все це з офігєнно поганим постачанням. Вони роблять танкові прориви і ведуть артобстріли, очікуючи удару «Градом» у відповідь. Вони тримають останні рубежі. На їхніх блокпостах завжди темно (аби не влупили з міномета) і завжди говорять пошепки. Але це рідко знято на камеру, бо там рідко буває преса.

Ми ж очікуємо ночі. Всі займають позиції поближче до підвалів. Машини заганяють між будинків. Всі очікують удару «Градом» з позицій сепаратистів. Нові й нові колони виїжджають із міста. І стає трохи самотньо та моторошно у повній тиші, що наступає. Наше завдання – підтримати танки, що окопалися на дальніх рубежах, аби втримати місто до ранку. Після важкого гарячого дня приходить довгоочікувана прохолода й тиша. Сідають батареї рацій і телефонів. Десь недалеко палає будинок. Я зв’язуюсь з Аттілою і Лінуксом, що тримають позиції біля школи з бомбосховищем. Досі не прийшло команди зніматися з позицій. Всі в очікувані – йти в перед на підтримку танкам, чи виїжджати. З хвилини на хвилину має влупити ворожий артобстріл.

Прийшла команда – без ліхтарів і навіть габаритів виїжджати з міста. Наша армія на ніч залишає Мар’їнку. За ніч від артобстрілу сепаратистами місто зазнало великих руйнувань. Думаючи, що в місті лишаються наші вояки, ворог використав пристойний запас боєприпасів. Маневр був вдалим, і Українська армія вранці знову зайняла місто без жодних втрат. За дальніми рубежами починаються околиці Донецька. Він буде взятий. Адже з нами Бог.