Чесно кажучи, це нормально для молодого автора - продемонструвати конструкцію свого ніжного письменницького організму, і збірка "Ребра" Платона Бесєдіна з Севастополя чудово це втілює. З одного боку, обкладинка книжки немудряща, подібні до неї були у Анни Козлової та Михайла Новікова. З іншого боку, оповідання зараз не дуже-то й пишуть, все більш на романи замахуються, а тут їх аж три десятки, і жодної повісті. Щоправда, укладені оповідання в цикли із зручними, життєствердними назвами - "Глина", "Пісок", "Зерна", тож структура скелета явно невипадкова. Вона ґрунтує ситуацію для майбутнього роману.

Ну, а поки що автор з називним ім'ям та прізвищем звалює на себе заздалегідь невдячну, позаконкурсну і непреміальну ношу. Тобто видає збірку оповідань не про героя, а скоріше, про персонажа з нашої дійсності, про якого багато кажуть, та мало хто пише так, як це робить Бесєдін. Бо, справді, навіщо писати про персонажів, якщо час потребує суцільних героїв? А тут якась риба, дружина, чепуристий священик під Джонні Деппа, ще й дія відбувається в Києві, здебільшого схожому чи то на Чікаго, а чи на Одесу. Читайте також: Казка про Пу & C°

Небо у Бесєдіна "провисає лікарняним матрацом", в голосі дівчини "дзвенять гроші", а панікадило "працює, немов баштовий кран: розмірено, чітко". У цьому зачарованому колі живуть і вмирають печерні люди, що серед нас, і, як годиться в сучасній українській прозі, зготованій для російського читача, - екзотичні гади-бандерівці і червоноармійці-молодці, а також наслідки круглого столу "Російські письменники в Україні".

"Дуже безвихідні, дуже тужливі оповідання" - пише про "Ребра" критик Лев Пирогов. "Розповіді Платона Бесєдіна дуже жваві", - заперечує письменник Шаргунов. Треба б ще поета запитати, може, нарешті, визначимося. Оскільки оповідання у Бесєдіна, справді, доволі різні, але об'єднує їх явна жерсть, жорстокість, іноді, щоправда, надумана (але не вигадана), і завжди запропонована, як стиль. Так, саме стиль часу і такі автори - його серцевина. Сильна, гнила, ватяна - неважливо, оскільки час не розбирає, які жанрові обноски йому носити сьогодні, бо завтра вони можуть стати мантією чергового голого короля.