Ну, коротше, довго думав, чи писати це, але все-таки напишу. Не для того, щоби щось розворушити. Я етого не люблю (с). Ви ж знаєте.

Був я сьогодні у ворзельському санаторії "Перемога" ("Победа"). Там у мене дядько мій рідний відпочиває, молодший брат батька – простий селянин із Житомирщини. Приїхав я, значить, провідати дядька. Він у мене спокійний, як Будда, і на все реагує з селянською розважливістю й мудрістю. Якби мене запитали, ким би я хотів стати, я би відповів, що хочу стати дядею Льонею. Але мені вже це, на жаль, не світить. У моєму дитинстві він був для мене частиною легенди, бо возив зеленим "бобіком" Самого Голову Колгоспу. Він дуже добрий і самозаглиблений. Можливо, один із найдобріших у світі. І найсамозаглибленіших. Пройшов Чорнобиль від дзвінка до дзвінка, працює досі на землі, бавить трьох онуків.

Я його ні про що не запитував. Ми просто спокійно розмовляли, і він сам згадав про "переселенців" (не "біженців" – саме "переселенців") із Донецької і Луганської області, які живуть там само, де він відпочиває – у санаторії "Перемога". А мені взагалі вилетіло це з голови. Так буває. Я забув, що там переселенці. Забув про скандал із репортажем журналістки "Фактів". Забув про героїчне спростування цього репортажу, що на нього, як і більшість із вас зреагував фразою "Фух, ну слава Богу...". Про все забув і просто приїхав провідати дядька.

Ні, ви не подумайте, нічого поганого він про них не сказав. Він, здається, не вміє казати про людей погане. Він просто так, між іншим повідомив, що хтось із цих людей двічі в його присутності вивішував на балконах російський прапор. А ще – що вони постійно в розмовах хвалять Росію і Путіна. Він без гіркоти і без обурення це казав. Просто не розумів: як? чому? навіщо? Й отак, широко свої величезні долоні розкладав, як селяни деколи роблять, коли не знають, що сказати.

Я не питав, хто ті прапори знімав, в який спосіб це відбувалось і чи були конфлікти. Зрештою, я мало схожий на журналіста. Ще й із рідним дядьком.

Тому я й запитав вас у попередньому статусі, як ви поведетесь, якщо побачите десь на балконі російський прапор.

Особисто я не маю відповіді на це питання. Не в тому сенсі, що не схвалюю ваших методів: "дзвонити в СБУ", "бити", "палити" тощо. А тому, що не знаю, як ставитися до таких людей і як із ними поводитись.

Затуркані, стигматизовані, знедолені, відірвані від дому, зі своєю картиною світу в головах, зі своїми уявленнями про життя, минуле, зі своїми героями й ідеалами. Зрозуміло, що йдеться далеко не про всіх. Я навіть припускаю, що таких – абсолютна меншість серед переселенців з Донбасу. Хотілося б у це вірити. Але все ж вони є. І вони не бояться провокувати і робити боляче людям, які їх прийняли, дали дах над головою і годують. Навпаки, вони демонстративно заявляють про свою позицію. Адже прапор – це позиція, правда?

З другого боку, вони є так само, як, нпрклд, жорстокі діти. Ви ж не будете палити і виганяти з дому своїх дітей за жорстокість і нерозвинену емпатію, правда? Чи сприймати це гостро і ставитися до них, як до ворогів?

Тож як знайти рівновагу між людським співчуттям до цих людей і ̶і̶ ̶б̶а̶н̶а̶л̶ь̶н̶и̶м̶,̶ ̶с̶у̶к̶а̶,̶ ̶б̶а̶ж̶а̶н̶н̶я̶м̶ ̶в̶з̶я̶т̶и̶ ̶і̶ ̶у̶ї̶б̶а̶т̶и̶? Тому я теж слідом за дядею Льонею розкладаю свої зманіжені від розумової праці долоні – і просто не розумію. Нічого не розумію. Це в нас, мабуть, сімейне. Тільки руки різні.