Вперше, повторюю - ВПЕРШЕ - за 23 роки незалежності нашої держави наша Армія відчула, що вона комусь потрібна. А якщо бути точним, то всім потрібна.

От уявіть собі: 200 000 дорослих здорових чоловіків 23 довгих роки були непотрібом та тягарем. Вони ходили поміж нас соромлячись себе і своєї професії.

А ми вказували на них пальцями та реготали, попиваючи півасік. А вони служили, нам служили. За копійки, без житла, за пайку...

Але зараз все перевернулося: ми відчули себе беззахисними, і вмить припинили глузувати, та й півасік вже не такий актуальний. Вчорашні пацифісти-циніки стали затятими волонтерами. Військо хоч і несе втрати, проте щасливе. Я це знаю. Вояки відчули підтримку народу. ВСЬОГО НАРОДУ.

Вони хотять параду. Вони хотять пройтися перед людьми зі своєю зброєю, ніби кажучи: "Люди, дорогенькі! Не бійтеся. Ми готові гинути за вас і надалі, це наша професія..."

Люди. Дайте їм пройти Хрещатиком, не заважайте їм показати себе нам. Відкладіть півасік та поаплодуйте нашим лицарям. Вони цього чекають. Давно чекають...