СХЕМА У ВЕЛИКОМУ ФОРМАТІ

Брати й сестри, за підсумками 27 серпня

З невтішного:

1. Введення двох російських батальйонних тактичних груп на територію України, з паралельною «роботою» на Донбасі диверсійно-розвідувальних груп російських спецпризначенців, різко ускладнило ситуацію у зоні АТО.

Анонсування перед цим керівництвом «ДНР» свого «контрнаступу» дає розуміння, що Росія перейшла від безсистемної допомоги бойовикам живою силою і зброєю до проведення спланованих разом з терористами широкомасштабних операцій. Росіяни у тісній взаємодії з терористами прагнуть одним махом збільшити територію, підконтрольну «ДНР», у рази.

І якщо в районі Новоазовська, попри усі проблеми, ситуація не катастрофічна, то під Амвросієвкою (де, до речі, вже обладнаний командний пункт російської БТГ картина складніша. Якщо ці хлопці не отримають по зубах у найближчі години, всі успіхи сил АТО у Донецькій області за останні тижні можуть бути просто знівельовані, і доведеться розпочинати все спочатку. Враховуючи, що Путін вже не надто соромиться кидати сюди свої війська, повернення втрачених позицій може вартувати набагато дорожче, аніж їх взяття першого разу.

Власне, цей сценарій широкомасштабного (але, як і раніше, не визнаного Кремлем) російського вторгнення вже було запускався у середині липня, коли його на старті раптом перервала катастрофа з «Боїнгом». Нині Путін продовжив реалізацію цього плану.

2. Як і слід було чекати, зустріч у Мінську не принесла швидкого успіху та кардинальних домовленостей. Путін нікому нічого не пообіцяв і нічого не визнав.

МЗС України відрапортував, що основними результатами зустрічі є «домовленості про досягнення найближчим часом реального прогресу у звільненні всіх заручників, а також про активізацію консультацій щодо закриття ділянок кордону, котрі контролюються незаконними озброєними формуваннями». Мов, всі підтримали український мирний план, хоч Росія і не визнала своєї відповідальності за події на Донбасі.

Панове дипломати, так визнання Росією своєї відповідальності – це і є єдина умова, за якої можна вести перемовини з Путіним. Без цього всі дискусії не мають сенсу. Якщо Кремль каже «не брав» - марно вимагати, щоб повернув.

Із доброго:

1. Штаб АТО вживає заходів до порятунку ситуації на півдні та на напрямку Амвросіївка-Іловайськ. Сюди, нарешті, прибуває підкріплення. В Іловайську наші хлопці утримують частину міста та під’їздні шляхи, а також висоти у околицях. Продовжуються зачистка н.п. Іларія, Маломиколаївка та Родаково. Наші війська утримують позиції у районі н.п. Хрящувате та Новосвітлівка, Савур-Могили.

Кардинально картина протягом дня не змінилася. Але, враховуючи події останніх днів щодо активності російських окупантів, це скоріше позитив, аніж негатив.

2. Вперше за півроку російського вторгнення росіяни почали вмиками мізки і усвідомлювати, у яку криваву прірву їх штовхає Путін. Ніякого співчуття та жалості до українців, яких щоденно вбивають у власній країні по волі Кремля, в РФ і близько немає. Але росіяни раптом зрозуміли, що за радісну для них крадіжку територій та суверенітету в України слід платити. Життями своїх вояк.

Для нас це безрадісне відкриття: кожен росіянин – найманець чи солдат – вбитий в Україні, - це ще один крок до припинення м’ясорубки на Донбасі. Це ще один крок до прозріння російського суспільства та його тиску на власну владу із вимогою припинити агресію. Скільки нам знадобиться вбити російських агресорів, щоб цей поки що зовсім слабенький голосок російських матерів почули у Кремлі – не знаю. Але цей голос, нарешті, пролунав, і це позитив.

P.S. Друзі, протягом найближчих двох днів з деяких причин не зможу писати підсумки дня. На початку наступного тижня повернуся до попереднього формату роботи. Дякую вам усім. І – ми переможемо!