Мер Харкова Геннадій Кернес виступив зі зверненням до харків’ян із нагоди руйнації в цьому місті пам’ятників Леніну. «За останні два дні у Харкові зруйнували три монумента Леніну, — сказано у зверненні. — Думаю, що зараз не час воювати з пам’ятниками. Сумніваюся, що для цього взагалі настає час».

За словами Кернеса, Харків завжди був толерантним містом. «Тут сусідять пам’ятники героям революції 1917 року та монументи, які з’явилися вже в незалежній Україні. У Харкові багато символіки Радянського Союзу, але вже не менше, а, може, й більше символіки нашої нової країни. Пам’ятники всіх часів дорогі нам... Думаю, що зараз нам важливо навчитися приймати один одного такими, які ми є. А ми всі — різні».

Кернес також запевнив, що влада Харкова не знесла жодного пам’ятника, яке б ставлення до нього не було, і пообіцяв відновити всі зруйновані монументи Леніну. А місцева міліція відкрила кримінальні провадження за ч. 2 ст. 298 (умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини) КК України. Винуватцям руйнації ленінських статуй за цією статтею загрожує до трьох років ув’язнення.

Виникає закономірне запитання: у якому світі ми живемо і чия влада править бал у Харкові? Принаймні, не українська. І міліція місцева тільки жирує за рахунок українських платників податків та з незрозумілих причин носить тризуби, а не червоні зірки на емблемах.

Утім, про все, як то кажуть, «у порядку надходження».

Добре відомо, що у вересні 2013 року депутати Харківської міськради проголосували за скасування встановлення меморіальної дошки мовознавцеві світового рівня Юрію Шевельову, і при цьому Кернес назвав науковця «поплічником фашистів».

Одразу ж після цього дошку розбили сокирою невідомі, які назвалися журналістам представниками комунальних служб. Окрім того, на початку 2013 року «невідомі» викрали пам’ятний знак-камінь воїнам УПА, який був встановлений у Харкові ще на початку незалежності. А на початку 2014 року спиляли металевий хрест, встановлений замість зниклого каменя на честь вояків УПА.

Іншими словами, про толерантність влади Харкова до всіх пам’ятників Кернес сказав неправду. Так само, як і про споконвічну толерантність Харкова — чи варто описувати, що діялося за більшовицьких часів із пам’ятниками на цвинтарях, якщо йшлося про «буржуїв»? Ба більше: 1934 року було, скажімо, демонтовано пам’ятник «неправильному» комуністу — бо ж «націонал-ухильнику» — Василеві Еллану-Блакитному, поету та політичному діячу.

І ще кілька штрихів щодо історичного виміру питання. 24 серпня на параді у Києві Президент Петро Порошенко, зокрема, відзначив: «Двічі за сто років українська політична еліта в приступі пацифістських ілюзій недооцінила важливість зміцнення обороноздатності. У сімнадцятому-двадцятому роках минулого століття нехтування військовою загрозою обернулося агресією зі сходу та втратою Україною незалежності». І далі: «Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!».

А от Геннадій Кернес, усупереч Президентові, збирається й надалі шанувати не просто захисників чужої вітчизни, а тих агресорів, які душили українську незалежність, називаючи їх «героями революції 1917 року». Чому ж харківський мер так шанує їх? Чому він на початку цього року обіцяв тим, хто вчинить замах на монумент Леніну у місті, «переламати руки-ноги»? Чи не тому, що однаковим є щиро вороже ставлення до української незалежності й у «героїв революції» (яких Президент України якраз і мав на увазі, коли говорив про «агресію зі сходу»), й у харківського мера?

Ну, а щодо того, наче треба «приймати один одного такими, якими ми є»... Одні — прихильники української незалежності та свободи, інші (абсолютна меншість, але реальна величина) — запеклі вороги України. Без нейтралізації (якщо потрібно, то й силової) другої категорії населення, «фольксдойчів путінського рейху», миру в Україні не буде. Одним із засобів такої нейтралізації є ліквідація такої любої Кернесу тоталітарної символіки.

Адже монументи й топоніміка — передусім символи. Тобто речі, які не просто є «ідеально-реальними», а чимось особливим у цьому ряді. Символи, як зазначав знищений більшовиками знаний російський філософ Павло Флоренський, «є така реальність, яка більша за себе саму». А ще символи — це свого роду дороговкази на шляху у майбутнє.

Відтак, якщо не звільнити Харків від тоталітарно-імперської символіки, якщо у звільнених містах і селищах Донбасу й надалі стоятимуть ленінські монументи та статуї інших комуністичних вождів, якщо вулиці та площі там і надалі носитимуть майже виключно правовірно-радянські назви, то потрібно заздалегідь змиритися з тим, що у мільйонів тамтешніх мешканців залишаться надійні дороговкази у комуністично-радянське минуле, яке прибрало собі псевдонім «русского мира» (Святу Трійцю по-блюзнірському, не змінюючи глибинної сутності імперської ідеології, поставили на місце Маркса-Енгельса-Леніна, замінили політпропагандистів «отцями Звєздоніями», як у славетній сатиричній антиутопії російського письменника-дисидента Войновича, а цементуючу роль КПРС замінила така сама роль ФСБ).

Символи радянщини перетекли у символіку «великої Росії» та «русского мира», простіше кажучи. І якщо їх не позбутися, то оновлення країни виявиться тільки зовнішнім, а не внутрішнім.

Бо ж кожен кам’яний, бронзовий, гіпсовий Ленін, Дзержинський, Свердлов, Щорс, Артем, Косіор неначе промовляють людям: «Україна — це щось тимчасове, наші ідейні нащадки ще повернуться, нікуди ви від нас не дінетесь!». І кожна вулиця чи площа їхнього імені веде у минуле, яке досі енергійно хапає українців за барки, вбиває їх, не дозволяє жити нормально. То що, залишити Харків у межах радянсько-російського символічно-семантичного поля, тільки щоб не дратувати «совків»? Так це означатиме, що через якийсь час цьогорічні криваві події неодмінно повторяться, тільки у більшому масштабі. Бо у цьому смисловому полі підросте нове покоління.

І навпаки: там, де в Україні вже відбувся «ленінопад» (десь це сталося в 1991—1992, десь — у 2013—2014 роках), там не пройшли тероризм і сепаратизм...

У цьому сенсі знаковим є указ Президента України №667/2014, де, зокрема, дається завдання Кабміну підготувати законопроект стосовно «обмежень, заборони використання символіки тоталітарних та інших недемократичних режимів, самопроголошених квазідержавних утворень, терористичних, сепаратистських організацій чи груп».

А чим є пам’ятники Леніну і Ко, все інше, чим так пишається Кернес («у Харкові багато символіки Радянського Союзу»), як не тим, що повинно потрапити під заборону і знищення? З відповідною кримінальною відповідальністю тих, хто цю символіку обстоює, тобто де-факто воює проти незалежної демократичної України.

І ще про кримінальну відповідальність. Міністру внутрішніх справ Арсену Авакову варто було би перед строєм зірвати погони з тих харківських ментів, які порушили кримінальну справу з блюзнірськими формулюваннями проти українських патріотів. Бо монументи творцеві першої у світі тоталітарної держави бути «культурною спадщиною України» апріорі не можуть. І якщо міністр не поставить на місце цих ментів власноруч, то це можуть зробити фронтовики, які вчинять зі ворогами Батьківщини у міліцейських погонах згідно з українським звичаєвим правом і правилами воєнного часу, чи не так?