Казахстан, Казахстан… А чому б і не Казахстан? Якісь обережні заяви Назарбаєва, «мелкое неповиновение», скажете ви. А я, наприклад, вірю в цю країну. 

Мені здається, якщо хтось і може поставити на Мордорі жирний хрест, то це казахи. Смійтеся, якщо хочете. Україна для ПТН i Ко. – як пляшка на столі в алкоголіка: коли вона є, він – цар і бог, коли нема – починається істерика. А Казахстан – це стілець, на якому він, алкоголік, сидить. Думаєте, зі стільцем вже точно нічого не станеться? Вони також так думають.

А казахи мають свої травми, свої затаєні кривди, затаєні, але від того ще більш вибухонебезпечні. Хто про них знає? Багато з нас знають про голод у Казахстані в тих самих страшних 1932-33 роках? Хлібозаготівля, конфіскація продовольства і худоби, продзагони – все це нам добре відоме. Тільки там з 6,4 млн. населення в результаті голодомору (за середніми оцінками) загинуло 2 млн. А це – більше, ніж 31%. Тридцять один відсоток! Навіть за найсміливішими оцінками український Голодомор не дає такого відсотка. Але ні, не будемо мірятися трагедіями.

Краще згадати про казахський Желтоксан (Грудень). У грудні 1986 році в Алма-Аті люди, переважно студенти, вийшли на антирадянську демонстрацію.

Першу в СССР демонстрацію проти русифікації, ідеологічного терору і масових порушень прав людини. Водомети, собаки, залізні троси, спецназ. Точна кількість загиблих і поранених дотепер не встановлена. Це було за два роки до «Саюдісу», за три роки до Тбілісі і «Народного руху». Казахстан. А ви кажете.