Наприкінці цього тижня в Уельсі (Великобританія) відбудеться черговий саміт країн НАТО.

Президент Петро Порошенко також візьме участь у цій події, а генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен назвав саміт «однією із найважливіших подій в історії Північноатлантичного Альянсу».

Дійсно, із моменту розпаду Радянського Союзу, перед НАТО вперше за 23 роки постало питання реальної небезпеки повномасштабних військових дій проти країн-учасниць Альянсу. І мова на саміті йтиме саме про їхню безпеку. «Під час саміту має бути ухвалений план «дорожньої карти готовності», що зміцнить та оновить колективну безпеку на континенті», - заявив пан Рассмусен. За його словами, згідно з цим планом, на території східних держав-членів НАТО створять постійні бази дислокації сил швидкого реагування.

На жаль, ситуація в Україні – не зважаючи на драматичний хід подій із прямою агресією Росії на нашу територію – буде також розглядатися саме в призмі безпеки країн-членів НАТО.

Є декілька причин, чому саме так сталося. По-перше, ідея вступу до НАТО, на відміну від євроінтеграції, завжди нараховувала меншу частину прихильників серед українських громадян. На цій темі вдало спекулювали сотні політиків та високопосадовців протягом останніх 20 років. По-друге, це позиція політиків у Європі. На саміті в Бухаресті у 2008 році Україна мала всі шанси отримати ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО), однак через політичну позицію Німеччини та Франції – цього так і не сталося. Чи варто згадувати, хто тоді насправді «смикав за мотузки». Тоді, президент РФ Володимир Путін навіть дозволив собі зневажливі та образливі висловлювання в бік незалежності та суверенного статусу держави Україна.

Поміж із тим, зараз кількість громадян, що бажали б приєднання України до сил колективної безпеки Північноатлантичного Альянсу неухильно збільшується.

Представники ж влади не плекають ілюзій із приводу надання Україні  бодай якогось статусу на цьому саміті. Проте, існує вірогідність, що українська влада очікує чітких сигналів щодо більш тісної співпраці із постачанням сучасного озброєння та розвідданих. Саме для цього сьогодні Верховна Рада більшістю голосів підтримала проект закону про зміни до Митного кодексу, дозволивши імпорт оборонної продукції в Україну без мита.

Отож, чого реально слід очікувати Україні від саміту НАТО в Уельсі:

• вже класичні заяви про підтримку дій українських військових щодо оборони своєї країни від військ агресора та вимоги до керівництва РФ, на кшталт «глибокої занепокоєності», вивести свою армію поза межі України. Окрім появи чергової порції кепкувань користувачів у соцмережах, ці заяви для нас нічого не означатимуть.

• в ході саміту буде оголошено про створення трастового фонду для України з метою надання допомоги в галузі підготовки військових за стандартами НАТО. Цей крок можна лише вітати, проте серйозного впливу на перебіг військової кампанії на теренах України він в короткостроковій перспективі не матиме.

• Можливо будуть досягнуті певні домовленості із державами-членами НАТО про постачання певного озброєння і амуніції. Зокрема нещодавно Президент Литви Даля Грібаускайте закликала європейських лідерів надати допомогу Україні у вигляді «військових засобів».

На жаль, чогось більшого від НАТО очікувати не варто. Єдиним суттєвим «проривом» на саміті в Уельсі можуть бути певні домовленості на рівні президентів України та США. Наприклад, заява Барака Обами, де він визнає Україну основним партнером та союзником поза дією договору НАТО.

Проте і цей крок не варто переоцінювати. Для тих, хто мріє про уявну допомогу збройним силам України американських морських піхотинців десь у районі Маріуполя – мушу розчарувати. Якби США мала б змогу і хотіла б ввести бодай якісь військові формування на територію України – вона могла б це зробити вже давно. Як формальний привід – можна було б використати той самий Будапештський меморандум, який та сама Росія й порушила. США, як країна-гарант домовленостей 1995 року, могла б прийти на поміч українській демократії. Але цього не відбулося раніше, навряд чи відбудеться й нині.

Для Барака Обами – це вже другий президентський термін. До того ж – його повноваження закінчуються у 2016 році. Він входить у фазу, яку американській політиці прийнято називати як «lame duck» (буквально, «кривенька качечка»), тобто політичної фігури, від якої мало що залежить. Пан Путін добре знає про це, і намагатиметься використовувати нерішучість нинішнього очільника Сполучених Штатів на свою користь. Адже наступник Барака Обами на посаді президента США може бути більш рішучим у своїх діях стосовно вгамування агресора, а не обмежуватися лише різкими заявами.

Тільки от час в цій ситуації знову-таки – грає не на користь України.