Хлопці розповідають, як відбувалося перше знайомство українських збройних сил зі звільненими населеними пунктами. Ніхто не зустрічав квітами, прапорами і співом гімну України, як хваляться деякі патріоти. Все було так: спочатку приходив хтось один починав з’ясовувати, кого будуть розстрілювати, кого полонити тощо. Коли виявлялося, що ніяких функцій покарання чи обмеження громадянських свобод наші підрозділи не планують виконувати, то потихеньку починали виходити інші люди, а за ними діти і останніми молоді дівчата, які звикли, що коли в місті стоїть якесь військо, то треба ховатися, бо зґвалтування не уникнути. 

Найбільшими друзями наших бійців завжди стають діти. І тому, що їх цікавить зброя, і тому, що наші хлопці завжди віддадуть останні цукерки. Бійці просять привезти їх саме для того, щоб роздавати місцевим дітлахам. 

Майже тиждень йде на те, щоб все місцеве населення зрозуміло, що прийшли визволителі, а не чергові загарбники. І ось тепер - коли почалися агресивні дії бандитів і українська армія втратила деякі населені пункти - у звільнених селах і містечках справжня паніка. Люди в істериці благають наших хлопців стояти до останнього, і проклинають тих «своїх», які втекли і не роблять так, як це годиться за доброю українською традицією – не захищають землю. А десь розкошують у тилу, прикриваючись сумним статусом переселенця.

Здається, люди опалені війною, стають справжніми патріотами і тепер є три Донбаси: Донбас, який воює проти України в рядах московських терористів; Донбас, який чекає, хто переможе, щоб перейти на його бік; але і Донбас, який став справжнім патріотом України. Цей Донбас я люблю найбільше.