На фото: Жителі Маріуполя допомагають українським війсьвослужбовцям рити окопи і робити укріплення мішками з піском, 29 серпня 2014 року

У нашому заінформатизованому життєплині що далі, то складніше знайти правду. Людство випробовувалося словом мовленим, словом друкованим, нині інтернет-словом. В усьому, що винаходить людство на шляху самовдосконалення, є і добре, і зле. Китайці порох винайшли для феєрверків, а не для війни, і динаміт Нобеля не їй на догоду призначався. Так сьогодні Інтернет — когось розчавлює розтлінням, когось принижує брехнею, когось зміцнює на шляху до себе. Найголовніше, як на мене, вимальовується нова модель держави як такої й світоустрою загалом саме в інтернет-спільноті.

Те, що роблять українські волонтери, не підміняє зусиль держави, не допомагає їй вирішувати державні проблеми, а демонструє державність громадянина.

Сьогодні мало хто покладається на державу в питаннях освіти, здоров’я, забезпечення житлом, працевлаштування. А от міжнародні відносини, принаймні політичні й економічні, так само як і військові, а тим більш під час війни, мають залишатися в її абсолютній прерогативі.

Солдатські матері й дружини мають право вимагати у держави, але не на вулицях, солдати мають право волати про негаразди, але не через Інтернет, мобілки і теле,- радіоефіри.

Ми досі не зрозуміли, що вже давно живемо у війні. Просто вітаємося чужими капелюхами. Здається, і загальнонаціональна мобілізація, в тому числі зрадників і шпигунів, вже відбулася.

Різниця проста — один каже: я хазяїн своєї каші, тому можу її пальцем розмішувати, інший живе у творчому запалі доброчинності. Чудових акцій, які придумуються сьогодні, не перелічити. Найпростіший шлях долучитися     — Інтернет.

Перевіряю на друзях свою ідею під умовною назвою — «Лом — на пролом!». Пригадайте, у всіх же є якийсь срібний, золотий лом, що давно лежить десь невідомо для чого. Ланцюжки, розпаровані сережки, поламані ложки і таке інше. Якщо ми кожний по кілька грамів золота і срібла подаруємо державі, фонд її дорогоцінних металів збільшиться на тонни.

Нам потрібно демонструвати всьому світові загальнонаціональний бойовий дух, і не тільки в зоні бойових дій. Зустрічай ворога на полі, бо прийдеться виганяти його з власної домівки. Толоками недільними чи суботніми треба терміново спорудити захисні вали, рови навколо кожного міста.

Багато плутанини з мобілізацією. Сміливі й досвідчені пішли добровольцями. У багатьох є цілком природний страх перед умовно відомими якимись двомісячними військовими навчаннями. Але ж відставних професійних військовослужбовців, які за службу гроші отримували, чимало.

Можливо, варто робити хоча б суботні збори в районі міста проживання, щоб пригадати боєві навички. В Англії, під час Другої світової війни, дозволялося всім охочим служити у війську групами, що були знайомі між собою за мирного часу (співробітники, дворові компанії, знайомі по спортивному відпочинку і т.д.).

Як говорив один наш відомий співак на пісенному конкурсі «Слов’янський базар» в Білорусі, «Гуртом і батька легше бити».

Дивуюся, чому «сталева Юля» досі не організувала жіночий батальйон. Без піару, а задля справи, купа актрис допомагають по госпіталях.

Усе прийде з часом. Залізо міцне, але зуби часу міцніші. Тільки треба постаратися, щоб час працював на нас.

Якщо нам випало жити під час війни, нам треба цьому навчитися. Інакше можна виплакати очі, й перемоги не побачити. Усе, що об’єднує, примножувати, терпінням і мудрістю долати те, роз’єднує, навчитися чути фальшиві ноти провокаторів, колабораціоністів, панікерів.

Помітив, що, Обама перестав розмовляти телефоном із Путіним. Зрозумів, що Меркель без ескортів по-дружньому, напередодні Дня Незалежності, визнала складності й небезпечність для Європейського Союзу подальшого тиску на Москву.

Путін ніби мав пряму трансляцію цієї розмови, тому згодився приїхати у Мінськ. Не пошкодував часу, щоб у ролі доброго слідчого викликати довіру до намірів щодо порозуміння, і ошелешив усю Національну Раду з питань безпеки України прямим вторгненням наступного дня.

Прогнози із усіх реалій кожен робить свої. В моєму немає нічого надто обнадійливого, тому я його не формулюю в слові й маю сили сподіватися і терпіння молотися за перемогу. Здається, уже всі зрозуміли підступність ворога, і це добре. Знайомий чорт не з’їсть. Казан зажерливості довго не кипить. А той, хто б’є своїх, щоб інші боялися, має усвідомлювати: у кого є рубець, ніколи не забуде рани.