Схоже, що надії Росії на вето санкціям Євросоюзу з боку Словаччини, Чехії, Угорщини та Кіпру дещо ефемерні. Перші три надто залежать від постачань російського газу, і тому серйозно заперечуватимуть проти прямих санкцій стосовно «Газпрому». А в решті питань адвокатами Москви не будуть. На позицію Угорщини впливають проблеми у відносинах із Брюсселем. Ідеться про реформування Центрального банку та підпорядкування його уряду країни. За європейською практикою, головна фінансова установа має бути незалежною від діючої влади в країні. Є й інші розбіжності. Отже, Будапешт побачив можливість щось виторгувати для себе. Дуже захищати Росію йому немає особливого резону, як і втягуватися в нове протистояння з головними країнами ЄС.

Із Кіпром складніше. Надто багато російських грошей у кіпрських банках. Вилучення їх урядові острова зовсім не вбачається. Але і можливостей протистояти всім іншим у Нікосії зовсім немає. Врешті-решт, основна фінансова допомога її банківському сектору, який ще не оговтався після тривалої кризи, надходить все-таки з Європи.

Скоріше за все, досягнуть якогось компромісу. Надто жорсткі санкції, як-от: відключення від системи платежів SWIFT, прийняті не будуть. Їх відкладуть на випадок, якщо Москва піде на розширення агресії проти України.

Мабуть, підуть шляхом розширення списку санкцій банків, осіб, яким заборонять в’їзд до Європи, ще більше обмежать постачання товарів і устаткування для нафтової та газової промисловості, а також інших товарів.

Остаточно можна буде судити лише після оголошення повного списку. Заяви робляться різкі, реальність, як завжди, — дещо інша.

Проте вже саме чекання санкцій завдало Москві серйозної напруги. Рубль девальвувався за лічені дні вже більш ніж на 8%. І всі розуміють, що це ще не межа. Декілька російських серйозних банків звели піврічний баланс із негативним сальдо — від 1 до 4 млрд рублів. На порядку денному підвищення облікової ставки Центральним банком. Це вдарить найперше по ринку позики коштів як для юридичних, так і фізичних осіб. До того ж, як повідомляє агентство Reuters, у вересні формально обсяг усіх виплат за зовнішнім боргом Росії разом із відсотками складає близько 22 млрд доларів. У цьому і проблема. Грошей зайвих ні в бюджеті, ні у Центрального банку на такі цілі немає. До того ж це не кінець, а лише початок. Далі ще гірше буде.

Схоже, що в очікуванні санкцій Москва в Україні взяла паузу. Зокрема, зупинений наступ російських військ на Маріуполь і в інших напрямках.

Надалі може реалізовуватися два сценарії — як відповідь Європі.

По-перше. Чим сильніше вдарять по Росії санкції, тим більш масштабним буде вторгнення. Така собі демонстрація надування щік. Нам не страшний сірий вовк, вірніше ваші санкції. Все одно робитимемо, що хочемо. Нам буде погано, але нас нічого не зупинить. Кремль спробує відверто блефувати. Саме у такому контексті слід розглядати зауваження Путіна про те, що якщо він захоче, то його танки за два тижні будуть у Києві. Подальші спростування, в тому вигляді, в якому вони зроблені, тільки підтверджують сказане російським президентом. Таке собі випробування стійкості європейської нервової системи. Судячи з реакції у Брюсселі й інших європейських столицях, Москва потрапила в украй неприємну ситуацію. Навіть її традиційним партнерам і прихильникам усе важче захищати її відверто хуліганську позицію. Відзначаючи річницю початку Другої світової війни, багато хто у Старому Світі зіщулюється від таких заяв, знаходячи в них надто багато аналогій із недавньою історією.

Кадрові переміщення у Брюсселі, зокрема, призначення Дональда Туска та Федеріки Могеріні теж не повинні вселяти Кремлю оптимізму, як і перспектива урядових змін у Польщі. Радослав Сікорський має значні шанси стати наступником Туска. У Москві це не може не викликати тривогу. Принаймні, перші заяви Могеріні вже не залишають московським можновладцям ніякого оптимізму. 

По-друге. Заморожування нинішньої ситуації. Щось встигли зробити — вже добре. Далі змусити Київ вийти на переговорний процес із виснажливими розмовами, спростуваннями тощо.

Кремль починає розуміти, що більшого в даній ситуації він досягти не зможе, починати велику війну немає можливості не лише через санкції, але й з огляду на внутрішні причини. Воювати в Україні набирається не так багато охочих.

Усе це вочевидь ставить Путіна в скрутне становище, оскільки доводити неучасть Росії у конфлікті стає все важчим. Доводиться зважати на посилення тиску санкцій з боку Заходу та на активізацію внутрішньої опозиції. Останнє непокоїть Путіна та його оточення не менше, якщо не більше, ніж тиск Європи та США.

Як наголошується в дослідженні провідного берлінського урядового аналітичного центру «Фонд науки і політики», чим більший тиск українських військових у рамках АТО, тим активніше націоналістичні сили в Росії вимагають від властей прямого військового втручання.

У дослідженні задаються питанням, як довго політичне керівництво в Москві зможе витримати такий тиск. При цьому слід зауважити, що, відповідно до опитувань Левада-Центру в серпні, 43% респондентів не готові підтримати уряд у разі відкритого військового протистояння з Україною. У березні таких було 23%. Це той потенціал, на який за сприятливого збігу обставин може розраховувати опозиція. Мабуть, із цими настроями пов’язане і зафіксоване деяке (за даними «Левада-центру») падіння рейтингу Путіна і невелике поки зростання кількості громадян Росії, невдоволених його політикою.

Абсолютно не випадково саме зараз активізувався колишній олігарх Михайло Ходорковський. Як зауважує британське агентство BBC, він виступив із заявою про події в Україні, в якій засудив дії Кремля, назвавши їх відкритим військовим втручанням. Відновлення роботи заснованого 2001 року Ходорковським фонду «Відкрита Росія», закритого після його арешту, належить розцінювати як його повернення в політику. Адже ще у грудні минулого року це ж агентство публікувало інформацію про відсутність у Ходорковського наміру займатися політичною діяльністю. Досить досвідчений політик, він прекрасно відчуває момент і прагне використати сприятливу ситуацію. Для Кремля надходить дуже неприємний сигнал. Ходорковський може стати — якщо не лідером опозиції, то в певному значенні консолідуючим центром. Хоча про це вголос не говорять, але відповідних людей у російській владі такий розвиток подій не може не непокоїти.

Уже вочевидь, що втрати особового складу російських військ стають відчутними. У місті Красний Луч місцева влада отримала вказівку від представників російської армії, яка вторглася до України, виділити ділянки землі для поховання загиблих російських військових. Як повідомив прес-секретар Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони Андрій Лисенко, йдеться саме про солдатів і офіцерів російської армії, яких вирішено ховати в Україні. І це зовсім не тому, що не можуть вивезти тіла убитих на територію Росії, а для запобігання небажаному розголосу на батьківщині.

Довго таке становище тривати не може. Чим більше родичів не отримуватимуть повідомлень від своїх близьких із армії, тим сильніша їхня тривога. Емоційний стан матерів, дружин, сестер і дітей цілком зрозумілий. Легко передбачити, яким він буде при отриманні звістки про загибель дорогої людини, невідомо де і за яких обставин. Тим більше при спробах влади зберегти все це в таємниці. Напруга в суспільстві зростатиме, і втамувати її надалі все складніше.

Кремлю, мабуть, варто виходити з активізації антивоєнних виступів у країні, направлених проти реального прямого залучення Росії до конфлікту на українському сході. Тому чим більшим буде масштаб вторгнення, тим вища напруга подібних настроїв.

Виникає своєрідний цугцванг для Путіна, до того ж він обтяжується очевидним цейтнотом.

Розширення агресії матиме серйозні наслідки, відхід із України викличе незадоволеність агресивної частини російського суспільства. І час працює проти Кремля. Європа стає все більш рішучою, санкції скоро почнуть діяти, а якщо розширюватимуться, то цей момент настане ще швидше.

Київ не налаштований вести перемови з так званими лідерами терористів-сепаратистів ні про що, окрім чисто технічних питань. Тому нічого не залишається Кремлю, як пояснити підвідомчому народові, що є два варіанти. Або почнемо воювати в Україні великим контингентом військ, але тоді і вантажів «200» буде багато, або почнемо виходити з Донбасу і дамо непокірній Україні спокій. Не дуже важко передбачити, як відповість переважна більшість росіян.

Але д цього ще далеко. На даному етапі слід зважати на останню спробу військового тиску. Про що і говорить постійне перегрупування військ вторгнення, насичення їх важкою технікою наступального характеру. Раптом Київ не витримає.

Тільки даремно сподіваються на подібне в Кремлі. Народ має намір захищати свою країну. Не дивлячись ні на що. При цьому годинник, який відлічує час цейтноту йтиме. Невблаганно.